Усім, хто був за річкою, присвячується…

Худорлява жіноча постать з пониклою головою, згорбившись, самотньо стоїть поряд з пам’ятним знаком загиблим воїнам-афганцям, що на розі вулиць Чорнобильської та Єфремова. Таку картину мешканці прилеглого мікрорайону спостерігають доволі часто. БТР, установлений на постаменті, брав участь у боях на афганській землі в далекі 80-і роки минулого століття, після чого був доправлений в Україну й зайняв своє почесне місце у Святошинському районі. Ця машина пройшла крізь пекло кровавих боїв, не раз рятувала життя наших співвітчизників, була свідком страшних подій, що звуться війною. Імовірно, саме вона прикривала і її сина від ворожого вогню. Ця літня жінка подовгу мовчки стоїть біля бойової машини, прислухається до тиші – раптом за ревінням мотора, свистом куль і розривами снарядів вона почує згасаючий голос сина: «Мамо…». Цьому очікуванню вже понад 30 років, 30 довгих, нестерпно важких років без сина…

15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Українці у складі обмежених контингентів військ брали участь у локальних конфліктах на території Алжиру, Анголи, Афганістану, Бангладеш, Угорщини, В’єтнаму, Єгипту, Іспанії, Ємену, Камбоджі, Китаю, Куби, Лаосу, Мозамбіку, Монголії, Сомалі, Фінляндії, Чехословаччини, Югославії, Ефіопії. Найбільш тривалою та жахливою за кількістю жертв була військова місія в Афганістані. Саме до дати виведення військ з цієї країни та припинення неоголошеної Афганської війни приурочена дата вшанування воїнів-інтернаціоналістів.

Сьогодні, 14 лютого, напередодні 30-ї річниці виведення радянських військ з республіки Афганістан біля пам’ятного меморіалу на честь загиблих воїнів-афганців відбулася урочиста церемонія покладання квітів на знак пам’яті та великої шани героям, що поклали життя, виконавши свій громадянський обов’язок, у горах Афганістану. Упродовж довгих 10 років українці у складі обмеженого контингенту радянських військ брали участь у неоголошеній війні. За цей час у кровавих боях на чужій землі побувало близько 160 тис. українців, понад 3 тис. з яких не повернулися додому живими, ще понад 8 тис. отримали поранення.

На урочистостях були присутні керівництво Святошинської РДА на чолі із першим заступником голови Сергієм Пилипчуком, в. о. військового комісара Святошинського району міста Києва Руслан Труш, представники районної спілки ветеранів Афганістану на чолі з Леонідом Полосенком, учні та викладачі закладів загальної середньої освіти району, численні представники святошинської громади, представники духовенства.

У почесну варту біля пам’ятного знака встали учні прилеглих шкіл. Уже багато років опікується меморіальним комплексом та відповідає за підготовку відповідних ушанувань педагогічний і учнівський колектив ЗЗСО № 304. Хвилиною мовчання, низько схиливши голови,  вшанували присутні воїнів-інтернаціоналістів.

З промовою з нагоди ювілейної дати – 30-річчя виводу військ з Афганістану й припинення трагічного десятиріччя неоголошеної Афганської війни - до присутніх звернувся перший заступник голови Святошинської РДА Сергій Пилипчук: «На тлі сьогодення, коли проти України розгорнуто неоголошену війну, коли ми вимушені зі зброєю протистояти ворогу на Сході, бойовий досвід учасників війни в Афганістані став у нагоді. Колишні воїни-афганці завжди вирізнялися активною життєвою позицією, загостреним почуттям патріотизму. Маючи неоціненний бойовий досвід, вони й сьогодні передають його своїм молодшим побратимам. А дехто з них, попри зрілий вік, не всидів дома й рушив на передову. І на сьогодні, на жаль, на Сході серед святошинців-інтернаціоналістів є втрати. Ми пам’ятаємо й високо цінуємо подвиг наших співвітчизників, що вони виявили на території інших держав, зокрема в Афганістані. Невимовний біль, що скував серця родин, які втратили близьких у тій війні, не вщухає донині. Ветерани локальних війн брали активну участь у Революції Гідності, сьогодні вони – учасники воєнних дій на Сході, широко проводять волонтерську діяльність, беруть активну участь у суспільно-політичному житті країни, патріотичному вихованні молоді. І ми пишаємося цими людьми».

До бойових побратимів і членів їх родин звернувся також голова Спілки ветеранів Афганістану Святошинського району м. Києва Леонід Полосенко.

На завершення заходу молебень за загиблими героями відслужили священнослужителі Української православної церкви.

Багато чого змінилося за ці 30 років. Ми живемо в новому тисячолітті, новій країні, у новому вимірі, змінилися пріоритети й геополітичне спрямування розвитку країни. У ті роки офіційно не розголошувалася статистика втрат у Афганській війні. Цинкові гроби привозили згорьованим родинам тихо, лише у супроводі представників військкомату чи військової частини. Зараз зведення з місць бойових дій оприлюднюються щодня, з героями війни прощаються гучно, віддати їм шану нерідко збираються тисячі скорботних мирян. Та чи змінилася за цей час цінність людського життя?..

…У цей день серед численних святошинців та офіційних осіб, що зібралися біля пам’ятного знака на честь героїв-афганців, не буде знайомої худорлявої, згорбленої постаті. Сьогодні мати не прийшла на побачення до сина: у метушні офіційних заходів їй навряд вийде почути голос сина и поговорити з ним. Вона прийде на дороге їй місце завтра, і поряд з нею буде тихо стояти, дбайливо тримаючи її під руку, молодша жінка, яка втратила чоловіка, батька своїх дітей в іншій війні, уже в наш час. Та гострий біль утрати, що розриває серце, безжально б’є у скронях, у них спільний, він не вщух і не вщухне ніколи. А ось рухається в бік скорботної пари молоденьке дівча: у неї теж важко на серці, адже чекає свого нареченого з війни – зі Сходу України, де зараз гаряче й небезпечно. Вона повинна дочекатися свого коханого з війни живим и здоровим, народити йому діточок і в щасті жити у вільній, розвинутій, демократичній країні. І пам’ятати, кому вони цим завдячують.