День пам’яті жертв голодоморів

Кожну четверту суботу листопада в Україні відзначають День пам’яті жертв голодоморів, які,  протягом XX століття, Україні довелося пережити тричі: в 1921-1923,  1932-1933,  1946-1947 роках.

Вшанувати пам’ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити. Ми повинні завжди пам’ятати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося.

28 листопада 2015 року о 16.00 Україна схилить голови у загальнонаціональній хвилині мовчання на знак вшанування всіх убитих голодом.

1921-1923

Голодом 1921-23 років були охоплені території України з населенням до 5,6 млн. осіб, що становило 25% від усього населення України. За ці роки голодомор в Україні забрав майже 1,5 млн. людей.

Голод 1921-23 років не замовчувався в радянському суспільстві, офіційною версією його причин була посуха та повоєнна господарська розруха. Однак архівні документи дають підстави стверджувати про наявність штучного чинника в цих подіях — запровадження продподатку (натурального податку з селянських господарств) у березні 1921 р. з обов’язковим виконанням доведених на місця рознарядок та вивезення хліба за межі Української Соціалістичної Радянської Республіки (в Росію, на Кавказ, в Поволжя та ін.).

1932-1933

В 1932-1933 роках Україна знову пережила страшну трагедію – Голодомор, який забрав мільйони людських життів.

Ця спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі. 

Через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії щодо незгодних тоталітарна система створила для українців життєві умови, розраховані на їхнє фізичне знищення. Така політика режиму – злочин проти людяності, який відповідає Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

Механізм, який призвів до Голодомору, був приведений у дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії. У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У фермерів держава примусово забирала більшу частину або й все вирощене зерно за значно заниженими цінами. Одночасно розпочалась “ліквідація” найзаможніших господарств. У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі масових протестних виступів за участю до 1,2 млн селян. Однак, не дивлячись на це, до жовтня 1931 року колективізованими, тобто, фактично державними, стали 68% селянських господарств та 72% орної землі. Загалом в Україні було ліквідовано понад 352 тисячі “розкуркулених” господарств.

Не зважаючи на це, Україна залишалась центром спротиву тоталітарному режиму. Упродовж перших семи місяців 1932 року на Україну припадає 56% від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі.

Улітку 1932 року через наростання спротиву Й.Сталін із оточенням приймає рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб шляхом винищення частини населення не “втратити Україну”.

Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на те, щоб ізолювати голодуючі райони. Армія, загони НКВД оточили українські міста (бо селяни намагалися врятуватися там від голодної смерті) та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств.

За даними істориків, у 1932-33 роках жертвами голоду в Україні, за різними оцінками, стали від 4 до 10 млн. людей. Це означає, що в ті трагічні роки Україна не долічилася від 10 до 25% свого населення, втрачаючи його по 25 тисяч людей в день, по тисячі — на годину, по 17 — щохвилини. Особливо болісно лихо відобразилося на дітях: у багатьох селах після голоду закривалися школи — їх більше нікому було відвідувати.

Голод став зброєю масового біологічного знищення українців. Він на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. Наслідком злочину геноциду також стало руйнування традиційного українського устрою життя. Українцям як етносу було завдано смертельної рани. 1933 рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо і понині.

Визнання Голодомору 1932 –1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України “Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”, ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.

1946-1947

Внаслідок цього голоду в 1946 р. померло 300 тис, а у 1947 р. - понад 500 тис. осіб (тільки за даними загсів УРСР). Реальні ж цифри набагато більші.

Обставини, що викликали голод 1946-1947 рр., дуже нагадували голодомор 1932-1933 рр. Під виглядом заготівель із села вилучалися фактично всі продовольчі ресурси. На початок 1946 р. 43 % колгоспників не мали корів, а понад 20 % - жодної худоби взагалі, навіть птиці.

У роки голоду закон про сільськогосподарський податок набрав середньовічних форм: він виплачувався за кожну одиницю фруктових дерев і домашньої худоби незалежно від величини врожаю і прибутку селянина. Колгоспники не отримували пенсій, не мали паспортів.. Саме у 1946 р. кількість померлих громадян УРСР перевищила кількість новонароджених. Одночасно для партійно-радянського активу ввели закрите поліпшене постачання літерне, спеціальне, друге гаряче тощо. Влітку 1947 p., за неповними даними, в Україні було зареєстровано понад 1 млн хворих на дистрофію. Поширювались тиф, малярія.

Незважаючи на масовий голод, керівництво СРСР, як і в 1933 p., продовжувало вивозити хліб за кордон.