Київська Академія відзначила своє 400-річчя

Велична чотирьохсотлітня історія Київської Академії розпочинається у 1615 році з утворення Київської братської школи. Першим ректором її був священик Іов Борецький, який багато потрудився для належного впорядкування та забезпечення нововідкритого закладу. Значну лепту для його розвитку внесла заможна православна дворянка Галшка Гулевичівна, дружина київського підчашого й мозирського маршалка Стефана Лозки, яка пожертвувала Київській братській школі свою садибу на Подолі із земельною ділянкою, а також кошти на утримання вчителів. Саме у цій садибі й розмістилася братська школа. Великою подією для братства та його школи став вступ у його ряди гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного з усім військом запорозьким (бл. 1620), які з цього часу виступали як захисники та жертводавці Богоявленського монастиря та усього київського люду. Завдяки зусиллям гетьмана у 1620 році Єрусалимський Патріарх Феофан відновив православну ієрархію в Київській митрополії та своєю грамотою від 26 травня 1620 року надав Києво-Братському монастирю ставропігійний статус. Швидкому зростанню Київської школи сприяв той факт, що біля її джерел стояли видатні українські письменники, вчені богослови, досвідчені педагоги. Немає ніякого сумніву, що Ісая Копинський, Захарій Копистенський, Тарасій Земка, Лаврентій Зизаній та інші члени Київського братства брали активну участь у здійсненні головної мети – організації і влаштування діяльності найвідомішої української духовної школи.

Організація ж майбутньої Києво-Могилянської Академії тісно пов’язана з двома культурно-освітніми осередками, що почали діяти до заснування Академії. Це Київське Братство та Києво-Печерська Лавра з архімандритом Єлисеєм Плетенецьким на чолі. У 1627 році архімандритом Києво-Печерської Лаври обирають Петра Могилу, який восени 1631 року відкриває нову школу в Печерській святині. Її ректором стає ієромонах Ісайя Трофимович. А 30 грудня 1631 року архімандрит Петро в погодженні з братчиками об’єднує братську та лаврську школи, які зосереджуються у Богоявленському монастирі на Подолі. Велике значення в справі об’єднання братської та лаврської школи належить митрополиту Іову Борецькому, який був противником вузькоцерковної освіти і послідовно виступав за розвиток церковних шкіл, за якими бачив майбутнє. Об’єднана школа розпочала свою роботу у 1632 р. на території братської й стала іменуватись Колегією, або, як її часто ще називали Києво-братською колегією. В цьому ж році св. Петру Могилі, не дивлячись на протести католиків та уніатів, вдалось отримати від польського короля Владислава IV диплом, який був затверджений сеймом. Прийнявши на себе звання “Старшого брата” і “опікуна” цієї колегії він відкрив для бідних учнів “бурсу” забезпечивши її усім необхідним, також влаштував бібліотеку та типографію. За рівнем навчання вона не поступалась західноєвропейським університетам, була довгий час першим і єдиним вищим навчальним закладом України, Росії, Білорусії й південних слов’янських країн. Головною заслугою святителя Петра Могили у справі створення Академії було те, що він зумів надати цій школі масштабу церковно-освітнього та духовного центру, який би до того ж протистояв планам Речі Посполитої запровадження унії та полонізації. Під його ім’ям Київська Академія увійшла в історію української богословської науки та духовної освіти (1647 – 1701), а також справила відчутний вплив на Московію впродовж XVII-XVIII ст. в особі кращих представників цієї Академії. Тут формувалась нова високоосвічена, національно свідома, шляхетна українська інтелектуальна верства, яка сприяла відродженню України і поверненню її в коло вільних держав. Могилянська колегія була всестановою школою, де здобувала освіту переважна більшість української еліти. Так, майже всі українські гетьмани, починаючи з Юрія Хмельницького і аж до гетьмана – Данила Апостола (1727 – 1734) навчалися в її стінах.

Скорочена історія академії

вересень 1658 – відповідно до статей договору гетьмана І. Виговського з польською владою Київська Колегія юридично отримала статус Академії.

1808 – 1809 – Київську Академію перетворено на вищий духовний заклад на чолі з ректором і трьома адміністративними органами: конгрегацією (вченим товариством), внутрішнім і окружним правліннями.

вересень 1817 – згідно з рішенням Святійшого Синоду Академія була закрита, а в її стінах того ж року відкрили Київську Духовну Семінарію.

вересень 1819 – відкрито Київську Духовну Академію.

1837 – засновано журнал «Воскресное чтеніе», який до початку 1860 років був практично єдиним друкованим органом Київської єпархії.

листопада 1859 – отримано дозвіл на випуск журналу «Труды КДА».

1869 – в Академії було створено три відділи: богословський, церковно-історичний і церковно-практичний.

1872 – засновано Церковно-історичне та археологічне товариство, що займалося збиранням і вивченням пам'яток старовини; відкрито Церковно-археологічний музей.

1920 – відповідно до реєстрації у Київському губвиконкомі Київська Духовна Академія офіційно стала називалася Київською Православною Богословською Академією.

лютий 1947 – відновлено діяльність Київської Духовної Семінарії на території поруйнованого Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря.

1949 – Київська Духовна Семінарія перенесена до стилобату Андріївської церкви.

1960 – Семінарію було закрито, а вихованців переведено до Одеської Семінарії, що залишилася єдиною духовною школою в Україні до 1989 року.

1989 – Київська Духовна Семінарія відкрилася у стінах Києво-Печерської Лаври.

1992 – Київська Духовна Академія та Семінарія діють у Києво-Печерській Лаврі (УПЦ МП) та стилобаті Андріївської церкви (УПЦ КП).

1999 – Київська Духовна Академія та Семінарія УПЦ КП перенесена у Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир.

2006 – у зв’язку з реформою духовної освіти в УПЦ Київського Патріархату Київська Духовна Академія та Семінарія перейменована у Київську Православну Богословську Академію.

Джерело: Прот. Віталій Клос