«Народ шукає в геніях себе». В спеціалізованій школі № 196 провели літературно-музичну композицію до 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка (фото)

З метою вшанування пам’яті видатного пророка, геніального поета, талановитого художника, поглиблення та розширення знань учнів про постать Великого Кобзаря, з метою донесення до глядача пророчої сутності творів великого сина українського народу, розкриття нерозривного зв'язку поезії Т.Г.Шевченка з минулим, сучасним та майбутнім українців, 14 березня 2014 року в СШ № 196 (вулиця Зодчих, 22) відбулась літературно-музична композиція, присвячена 200-річчю від Дня народження Т.Г.Шевченка «Народ шукає в геніях себе».

Щоб переглянути літературно-музичну композицію, підготовану учителем української мови та літератури СШ № 196 Слєпцовою О.В., завітали керівник апарату Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Микола Пашинський, заступник начальника управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Іванна Коваленко, директор НМЦ РУО Гуменна О.М., методист НМЦ РУО Вернигора О.І., вчителі української мови та літератури району, школярі та батьки.

В залі прозвучали чудові пісні «Шлях до Тараса», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Садок вишневий коло хати», «Бандуристе, орле сизий». Учні в українському одязі читали уривки з поем Т.Г.Шевченка «І мертвим, і живим…», «Іван Підкова», поезії «Ісаія. Глава 35», «Наш отаман Гамалія», «Мені тринадцятий минало».

Удосконалили навички акторської майстерності та виразного читання віршів Т.Г.Шевченка учасники шкільної літературно-драматичної студії «Дивослово». В новому виконанні прозвучали такі відомі широкому загалу вірші як «Мені однаково», «Заповіт», «Поросли шляхи тернами», «На Великдень на соломі…». Також школярі представили на розсуд глядача власну постановку фрагменту єдиного драматичного твору Тараса Шевченка – «Назар Стодоля», що вже понад 150 років не сходить з театральних сцен.

На стенді-виставці творів та портретів Кобзаря можна було переглянути стару «Метричну книгу», в якій відображені дати народження та смерті тих, хто народився на Звенигородщині Київської губернії у 1814 році.

Саме туту жителя села Моринці Григорія Шевченка та його дружини Катерини народився син Тарас, від народження висвячений у бунтарі бідняцький син, ім’я якого підказали святці, адже грецьке «тарактикос» перекладається як здатний до непокори, бунтівник. Тож пророцтво, закладене в імені поета від народження, виправдалося з роками…

«Раз добром нагріте серце, вік не прохолоне» - ці рядки, як істину, викреше шляхетне серце Великого Українця, сповнене любові до рідної домівки, до ніжної матері, мудрого батька, до палкого захисника козацької вольниці – діда Івана, а ще – до сусідської дівчини Оксани Коваленко, яка після смерті матері часто витирала Тарасові сльози і освітила зорею його сирітську долю.

Коли б волею якоїсь козацької сили український народ постав перед вибором: з-поміж усіх людських книг залишити тільки дві, то мав би взяти Біблію та «Кобзар». Бо без першої він був би неповноцінним морально, а без другої – немислимим і недолугим як народ, адже Шевченків «Кобзар» - це українське Євангеліє від Тараса, кріпака, сироти, яку вивели у люди його Україна, його Бог, його народ!

Україна стане Шевченковою Голгофою, омріяна роками воля – Шевченковим Хрестом! Сила його поетичного слова вже понад півтора сторіччя підтримує українське національне небо.

Безсмертний Шевченків «Кобзар» зібрав докупи кожну сльозину, кожен стогін кріпака. Тому й стала ця збірка синонімом сумління свого часу, неопалимою купиною українського слова, яке поет перекував на чисте золото української національної мови.

«Кобзар» - це ключовий момент в історичній пам’яті українців, це патент перед людством на право називатися народом.

Зворушливою частиною літературно-музичної композиції стало представлення учнями однієї з найболючіших у творчості великого Кобзаря теми – теми зневаженої, приниженої, безталанної жінки-кріпачки, яку під іменами Оксани, Сови, Марини, наймички Ганни, Сліпої, Лілеї Шевченко підносить до найсвятішого символу материнства – Богоматері Марії. Він ніби зібрав воєдино у своєму серці страждання всіх поневолених українських жінок і схвильовано розповів про них цілому світові.

Т.Г.Шевченко був не лише гнівним бунтарем, глибокодумним пророком, а ще й тонким ліриком. Сьогодні його ліричні пісні прозвучали у виконанні солістки Національної філармонії Тетяни Школьної.

Фінальним акордом літературно-музичної композиції стала пісня «Осанна» та вірш-звернення «До нащадків», що виконувався під супровід демонстрації болючих та гірких фрагментів нещодавніх трагічних подій на Майдані Незалежності у центрі столиці.

З домовини, довіку ранимої, над владиками світу встаю

І до вас промовляю, сини мої, не проспіть Україну мою!

В казематах я гибів недарма, і в могилу дочасно зійшов,

Щоб ніколи російська казарма не топтала наш геній і кров.

І нарешті, ковтнувши свободи, не втішайтесь дарами в раю.

Я прошу тебе, гнаний народе, не проспи Україну мою!

Джерело: відділ з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю