Нікому з дорослих невідомо, коли й до кого звернеться дитина з питанням: «За що Ви позбавили мене мами?!»

Ця історія почалась задовго до того, як Софія звернулась по допомогу до Святошинського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

З самого дитинства батьки не займались вихованням дівчини, просто не звертали  на неї уваги. Вона погано вчилась в школі, мала сумнівних друзів, не дуже переймалась своїм майбутнім. Але подорослішати їй довелось дуже рано.

Пагубна тяга матері та вітчима до алкоголю, привела до трагічного фіналу. В 15 років Софія залишилась сиротою з маленькою сестрою на руках. Тоді й почались її поневіряння по життю. Дуже рано вона народила дитину без батька. Грошей на проживання не було, допомоги їй чекати було ні від кого, порадитись було ні з ким. Тому вона вирішила поїхати на заробітки, залишивши дитину на чужих людей.

Запропонований рай за кордоном, обернувся пеклом. В чужій країні вона потрапила в сексуальне рабство. Ці дні Софія згадує неохоче, з соромом та огидою. Єдине за що вдячна долі, що змогла вирватись з полону та повернутись на батьківщину. Повернулась вона без омріяних заробітків, з підірваним здоров’ям та зламаною психікою. Та і на батьківщині на неї чекали неприємності. ЇЇ було позбавлено батьківських прав, і вона, фактично, залишилась без дитини. Якийсь час  Софія намагалась повернути собі дитину, але сили були нерівні, та й сил на боротьбу в неї не було.

Пройшов час. Намагаючись влаштувати своє особисте життя, дівчина познайомилась  з чоловіком, набагато старшим за неї. Він став для неї  батьком, другом, коханим. Так давно чекаючи на захист, увагу, тепло, Софія віддалась почуттям. В родині народилась дитина. Спокійне життя тривало недовго.

Простити Софійчине минуле, про яке чоловік знав все, він, мабуть, так і не зміг. В родині почались сварки, образи, недовіра. Одного разу, повернувшись з роботи , мати не знайшла дома дитини. Забравши дитину разом з документами із садочка, батько вивіз її в невідомому напрямку.

Спроби Софії розшукати дитину та повернути її додому результату не дали. Остання  інстанція, до якої вона звернулась, був центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Фахівцями Центру було проведено ряд заходів з метою повернення дитини. Були написані листи до різних служб. Разом з Софією перевірено садки Київської області, де начебто, перебувала дитина, подана позовна заява до суду, привернута увага телебачення.

Під час судових засідань стало відомо, що батько дитини намагається позбавити матір батьківських прав. Для Софії все почалось спочатку, але вона вже була не сама. ЇЇ підтримувала сестра, яка виросла, фахівці соціальної роботи, друзі. Головне було те, що після стількох місяців поневірянь, мати змогла побачити своє рідне дитя.  Так як тривалий час дитина проживала  з батьком, щоб не травмувати її, судом, після тривалих засідань, було вирішено, що проживатиме вона з батьком. Мати зможе спілкуватись з нею в любий час.

Чи виконає батько рішення суду? Навряд чи, тому здається боротьба на цьому не закінчилась. Маленька перемога - це те, що Софію не позбавили батьківських прав і вона має шанс довести своїй дитині, що гідна звання матері, має час заслужити її любов.

Випадки, коли батьки після розлучення перешкоджають один одному бачити своїх дітей, нажаль, непоодинокі. Діти стають заручниками амбіцій своїх  батьків. Про їх почуття, нажаль, ніхто не думає.

Крапку в нашій історії ставити поки що рано, адже нікому з дорослих невідомо, коли й  до кого  звернеться дитина з питанням: «За що Ви позбавили мене мами?!».

Джерело: Святошинський районний у м. Києві центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.