Попередження насильства в сім’ї

Сім'я зазвичай сприймається як соціальна інституція, у якій зростає любов і теплі взаємовідносини. Проте, ще досі у родинах існують насильницькі норми поведінки та шляхи вирішення ситуацій, розв’язання домашніх конфліктів.

Найперше, це – чого і як вчить родина. Зазвичай у нашій країні існує патріархальний тип сім’ї, тобто, керує та приймає рішення сильна авторитарна особа. Діти змалечку засвоюють, яким чином батьки, дідусь і бабуся, інші родичі реагують одне на одного. Їх привчають до гендерної ролі дівчинки чи хлопчика. Часто дітей не вчать аргументовано дискутувати, розмовляти, шанувати одне одного, а вчать агресивної поведінки або ж повної покори. У них не запитують їхню думку, не враховують побажання. Діти не отримують навичок залагоджувати свої проблеми і досягати своєї мети без конфліктів, мирним шляхом.

Проблема насильства довго була закритою темою та й у наш час існує опір соціуму до неї. В суспільній людській свідомості та ЗМІ проблема насильства представлена у дуже урізаній і трансформованій формі «жахів окремого випадку». Існує багато міфів щодо проблеми домашнього (сімейного) насильства, як от: насильство має місце лише у соціально неблагополучних сім'ях, існує певний зовнішній вигляд і соціальне становище громадян, які піддаються насильству.

Проте насильство існує в усіх соціальних групах незалежно від рівня доходу, освіти, суспільного стану, класових, расових, культурних, релігійних, соціально-економічних аспектів.

Його особливість у сімейному контексті – як у насильника, так і в жертви – полягає у необхідності продовжувати спілкування, вдається зберігати й підтримувати систему міжособистісних взаємовідносин.

Ось одне із визначень домашнього насильства – це реальна дія чи загроза навмисного фізичного, сексуального, психологічного чи економічного впливу, примусу із боку одного члена сім'ї щодо іншого з метою контролю, залякування чи задоволення власних потреб. 

Жорстоке поводження не відбувається спонтанно. Існують його наступні причини: схильність до насильства батьків та дітей; бідність, безробіття, соціальна ізоляція, низький освітній і культурний рівень; структурні, ситуативні і комунікативні.

Слід зазначити, що яким би не було насильство, воно завжди деградує особистість. Наслідки пережитого насильства для дитини чи дорослої людини можна структурувати, поділяючи їх на фізичні (захворювання, важкі тілесних ушкоджень), психологічні (фобії, нічні кошмари, суїцидальні тенденції) і соціальні (складнощі у міжособистісних відносинах). Можна сказати, що наслідки насильства це «психологічна бомба уповільненої дії», яка включає в себе хронічну депресію, самодеструктивні тенденції, труднощі у функціонуванні подружніх і батьківських ролях.

Джерело: Святошинський районний у м. Києві центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.