«Позбавлені Батьківщини…». 18 травня - 70-а річниця депортації кримських татар

Кримський півострів «пережив» декілька масових депортацій свого населення, які були викликані різними за вагою та специфікою причинами: неоднозначною позицією мусульманської його частини в період російсько-турецьких війн, політикою Російської імперії та СРСР, спрямованою на зміну етнічної структури населення півострова, прагненням кримських татар та деяких інших етносів зберегти свою етнічну самобутність у більш спри­ятливому соціокультурному оточенні.

Трагічні події, пов’язані з тотальною депортацією кримськотатарського народу у травні 1944 р. і наступними десятиріччями насильницького утримання в місцях вигнання, були одним із широкомасштабних злочинів радянського режиму.

18 травня 1944 року рішенням керівництва СРСР силами НКВС кримськотатарський народ було піддано тотальній депортації й висланню з Батьківщини у віддалені райони Центральної Азії, Сибіру та Уралу. Безпрецедентний за своєю суттю і жорстокістю злочин проти цілого народу було здійснено в той момент, коли основна частина дорослих чоловіків — кримських татар — продовжувала перебувати в лавах Радянської армії. При цьому нелюдські умови комендантського режиму, голод, хвороби стали причиною масової загибелі кримських татар, основну частину яких складали старі, жінки і діти. За перші роки заслання кримські татари втратили 46,2% від своєї чисельності, при цьому насильницьке утримання кримськотатарського народу в місцях вигнання тривало аж до листопада 1989 року.

За офіційними даними було виселено 183 155 осіб, головним чином в Узбексистан; невеликі групи татар було виселено в Казахстан, Таджикистан та в Росію. За наслідками депортації загинуло, за різними даними, від 15 до 46% татар.

Формальною причиною депортації кримських татар були оголошені факти співпраці значної частини кримськотатарського населення з німецькими окупантами, дезертирство з Червоної армії та боротьба з радянськими партизанами. Радянська влада ставила у вину кримським татарам участь у кримськотатарських комітетах, організованих німецькою окупаційною адміністрацією, допомогу німецьким окупантам у справі організації насильницького викрадення радянських громадян в німецьке рабство і масовому винищення радянських людей.

Депортація розпочалась на світанку 18 травня і закінчилась о 16-00 20 травня - на збори давалось від кількох хвилин до півгодини, після чого людей вантажівками відвозили на залізничні станції, звідки ешелонами під конвоєм відправляли до місць заслання.

Тих, хто не міг йти, розстрілювали на місці. Під час транспортування тримали впроголодь, а померлих ховали вздовж залізничних колій або просто скидали з вагонів.

За офіційними даними за два с половиною дні було виселено 183 155 осіб, з яких у дорозі померло 191. Депортація не торкнулась справжніх колабораціоністів - більшість з них була евакуйована в Німеччину, а ті, хто залишився на батьківщині, були виявлені органами НКВС у квітні-травні 1944 року і віддані під суд. Депортовані були і ті кримські татари, які повернулись в Крим із евакуації після відходу німців, а також ветерани війни - до 1946 року близько 9 тисяч з них, навіть ті, хто мав високі урядові нагороди, були вислані (в тому числі 254 офіцери); найвідоміші з ветеранів, такі як двічі Герой Радянського Союзу льотчик Амет-Хан Султан, не були депортовані, але отримали заборону на проживання в Криму.

У червні з Криму були виселені вірмени, греки та болгари. До 1948 року були перейменовані понад 80% населених пунктів Криму, які мали татрське походження.

Значна кількість депортованих померла від голоду і хвороб у першу ж зиму 1944-1945років. Їх не торкнулась беріївська амністія 1953 року і до 1956 року вони мали статус спецпоселенців без права залишити місце проживання під страхом кримінальної відповідальності. На відміну від інших депортованих народів, які повернулись у рідні землі до кінця 1950-х років, кримські татари формально отримали таке право лише в 1974 році, а фактичне масове повернення татар до Криму - в 1989 році, коли Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар і визнала її незаконною і злочинною.

Для характеризування того, що відбулося вживають різні терміни: «масові репресії проти кримських татар», «етноцид», «етнічна чистка», «злочин проти людства» та «ґеноцид».

11 грудня 2005 року 4-та сесія четвертого Курултаю кримськотатарського народу визнала депортацію 18 травня 1944 р. й наступні десятиріччя насильницького утримання кримських татар у місцях вигнання актом ґеноциду корінного народу Криму.

Не дивлячись на те, що з часів депортації кримськотатарського народу пройшло майже 70 років, і сьогодні залишається відкритим питання: що це було -  надана війною нагода очистити Крим від кримських татар, проблема, яка походить ще з часів царської Росії, акт помсти чи продуманий геополітичний крок?

Сталінський режим використовував депортації народів в якості прикордонних «зачисток».

Без сумніву, це був злочин, який не мав під собою ніяких підстав і йшов усупереч загальним гуманістичним уявленням та правам людини. Це були репресії, які супроводжувалися абсолютною байдужістю до долі переселених.

Кримськотатарський національний рух, один із наймасовіших національних рухів колишнього СРСР, пройшовши через десятиліття відчайдушної боротьби з комуністичним режимом за відновлення прав кримських татар, виявився максимально готовим до використання нових форм боротьби в умовах, що змінилися. Це дозволило кримським татарам наприкінці 80-х років розпочати процес масового повернення до Криму.

Крах СРСР і утворення незалежних держав кардинально вплинули на процес повернення та облаштування кримських татар. Принципово важливим було те, що незалежна Україна однозначно виступила на підтримку повернення на історичну Батьківщину раніше депортованих – кримськотатарського народу та інших національних меншин. Така відкрита позиція України не лише виключила можливість виникнення будь-яких конфліктів між репатріантами та державою, але й зумовила прихильність цих людей до ідеї незалежної української держави. Лише завдяки підтримці голосів кримських татар, які повернулися на той час на свої землі, число тих хто проголосував у Криму на референдумі 1 грудня 1991 року на підтримку Акту про незалежність України досягло 54,2%. Можна уявити, наскільки слабкими виявилися б, за гірших результатів позиції Центру в його протистоянні кримському сепаратизму на початку 90-х років.

За офіційними даними в Криму мешкає близько 270 тисяч кримських татар, багато їх поселилось у прилеглих областях України (Херсонщина) та Росії (Кубань). В Узбекистані все ще проживає близько 150 тисяч кримських татар.

З огляду на останні події, що відбуваються в державі і пов’язані зокрема з анексією Російською Федерацією Криму, над кримськими татарами нависла реальна загроза чергової депортації з півострову.

17 березня нелегітимний Кримський парламент проголосив півострів незалежною суверенною державою в складі Російської Федерації. Анексія Криму створила для кримських татар цілий ряд проблем.

Вже сьогодні вони змушені тікати від дискримінації, переслідувань за расовою, релігійною та іншими ознаками, у свою ж країну, адже відповідно до Конвенції ООН та українського законодавства, офіційний статус біженців і відповідну допомогу вони отримати не можуть, оскільки вони громадяни України.

Як довго вирішуватиметься доля вимушених переселенців, для яких окупація Криму перетворилася на особисту трагедію наразі невідомо. Але маємо надію, що це відбудеться вже зовсім скоро.

Крим був, є і буде українською землею, а кримські татари перестануть бути «біженцями» на своїй Батьківщині.

Джерело: відділ з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю.