Що робити? Коли відвертаються самі близькі…
Батьки, маючи єдину дочку Аню, вже з 6 - річного віку почали намагатися зробити з неї генія, влаштувавши її на бальні танці, в кружок шахів і записали в музичну школу, хоча у дівчинки спостерігалися середні здібності, про що сказав батькам вчитель по музиці через рік. Він же і порадив звільнити дитину від занять у гуртках, вибравши щось одне, щоб не перевантажити її в школі.
У Анни не було друзів, на свої дні народження вона не могла запрошувати однокласників, за «неуспішність» її карали, позбавляючи участі в сімейних святах. Вона не брала участь у шкільних заходах, її заняття забирали весь вільний час, але вона була слухняною дитиною.
Зустрівши молодого хлопця, який виявив до неї почуття, Анна зрозуміла, що вперше знайшла друга, який розуміє її. Так прийшло перше кохання, а потім і перша близькість. Батьки нічого не підозрювали, будуючи далекосяжні плани на майбутнє дочки. Анна чекала дитину, з жахом уявляла собі розмову з батьками. Після чергового медогляду в школі, лікар був змушений запросити батьків Анни на бесіду. Наступного дня, Аня не прийшла до школи і класний керівник, який був в курсі подій, забив тривогу.
Дізнавшись, що дівчинка після скандалу отруїлася таблетками і знаходиться в лікарні у важкому стані, звернувся за допомогою до Святошинського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Розуміючи, що сім'я перебуває в стані стресу, спеціалісти Центру почали відпрацьовувати стратегію втручання в сім'ю. Первинний контакт був украй ускладнений. У квартирі «пахло» валеріаною, обличчя матері «опухло» від сліз, батько не виходив зі своєї кімнати. Спеціалісти спробували домовитися про зустріч в Центрі, хоча не були впевнені, що мати прийде. Одразу налагодили контакт з лікарем, від якого і дізналися, що Анна втратила дитину і що стан її здоров'я поза небезпекою.
Мати Анни все ж відвідала Центр із заявою про те, що у неї з чоловіком більше немає дочки. Всі розмови з нею виявилися некорисних, тому що вона вважала, що її родина - не тема для обговорень. Все, що нам вдалося домогтися, це умовити її завітати до Центру знову разом із чоловіком через місяць. Весь цей час Аня жила в інтернаті, де з нею працював психолог. Беручи до уваги відносини батьків до Анни, ми знайшли їй іншу сім'ю. Всю пропоновану допомогу (відвідування батьківської групи, індивідуальні консультації психолога) батьки Анни відкидали. На спільній зустрічі через місяць, в присутності спеціалістів, батьки в очі Анні сказали: «Що більше не вважають її своєю дочкою». Але Анна відчувала себе набагато краще завдяки співпраці з спеціалістами Центру і її новій родині, яка була завжди поруч з нею.
Залишившись без дочки, відкидаючи допомогу спеціалістів, батьки Анни постійно конфліктували і через деякий час розлучилися. Після цього спеціалістам вдалося запросити матір на батьківські збори, які вона почала регулярно відвідувати. Остаточно заспокоїтися вона змогла лише після того, як Анна вийшла заміж. Біологічна мама навіть прийшла до дочки на весілля…
Джерело: Святошинський районний у м. Києві центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.