Становлення та розвиток місцевого самоврядування в столиці України – місті Києві

В останній час в нашій державі широко дискутуються проблеми самоврядування, інтерес до яких викликаний політичними, економічними та соціальними  процесами сьогодення.

Сучасні процеси реформування державних структур та пошук ефективних шляхів формування інститутів місцевого самоврядування на сучасному етапі нерозривні з багатим історичним досвідом самоврядування в Україні.

Місцеве самоврядування має багате історичне підґрунтя та вагомі історичні надбання, але особлива роль у формуванні місцевого самоврядування столиці нашої держави м. Києва належить магдебурзькому праву.

З утворенням ранньофеодальної держави - Київська Русь - складалися і розвивалися різні форми самоврядування. Найважливіші питання міського життя розглядалися та вирішувалися на міських віче - зборах вільних жителів міста Кия, що скликалися для контролю за діяльністю князівської адміністрації і були справжньою формою народовладдя.

У часи удільної роздробленості 40-х років XII ст. жоден князь не міг посісти київський престол без згоди київської громади. Саме обрання чи скинення князів було головною ознакою вільного міста Києва у ХІІІ ст.

Літописи характеризують Віче в Київський Русі як верховний демократичний орган влади, який вирішував проблеми соціально-економічного та політичного життя держави.

Важливе значення для подальшого розвитку місцевого самоврядування мало магдебурзьке право, що почало поширюватися на українські міста з ХІV ст. У 1494 році Великий князь литовський Олександр Казимирович надав місту Києву магдебурзьке право.

Безумовно, отримання правових норм, хай навіть ліберальних і демократичних, але іншого походження - процес суперечливий. Адже часто доводилось певним чином змінювати етнічний стереотип поведінки і традиції власного самоуправління.

Прийшовши в Україну з Польщі, Магдебурзьке право не мало тут свого "чистого" вигляду. В Україні не було двох міст, які б однаковою мірою користувалися магдебурзьким правом.

Київ був містом, що користувалося повним магдебурзьким правом та являло собою чистого вигляду магістрат, на чолі якого був війт. Магістрат виконував адміністративні, господарські, фінансові, поліцейські і судові функції. Всі інші міста були так званими ратушними.

Магдебурзьке право звільняло Київ від влади воєводи, а київське міщанство переводило в окремий суспільний стан з власними органами самоврядування та судом, встановлювало порядок і процедуру обрання міських органів влади, визначало їх повноваження і функції, основні норми цивільного і кримінального права, а також звільняло жителів міста від значної частини обов'язків.

Після визвольної війни, розпочатої Богданом Хмельницьким, та переходом Києва під владу московського царя Олексія Михайловича, в адміністративному устрої Києва відбулися суттєві зміни. З колишніх адміністративних органів зберігся лише магістрат, поряд з ним почали функціонувати воєводське і сотенне управління.

Катерина II у 1775 році приєднала Київ до Малоросії, передавши його під владу малоросійського генерал-губернатора Румянцева-Задунайського.

Поточними справами міста стала відати Київська міська дума, а магістрат зберіг за собою лише судову владу над міщанами та завідування ремісничими цехами.

Після смерті Катерини II, її наступник Павло І повернув Києву попередній устрій та поновив права міста з давніми привілеями.

Однак згодом міське самоврядування в Києві стало лише формальною ознакою, а 1834 року Київ був позбавлений привілеїв Магдебурзького права.

Проте, Магдебурзьке право, поширюючись на українських землях, знайшло тут родюче підґрунтя. Інститут місцевого самоврядування, запровадження якого пропонувало Магдебурзьке право вже був знайомий місцевому населенню. Потрапивши в Україну, Магдебурзьке право збагатилось місцевими звичаями і традиціями та заклало підвалини праобразу майбутніх органів міського самоврядування.

Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організацію самоврядності української столиці, Магдебурзьке право стало одним із важливих чинників культурного і правового зближення України з Західною Європою, створило правову основу становлення і розвитку міського самоврядування в Україні, хоч і носило в очах тогочасного населення своєрідне доповнення до місцевого звичаєвого права.

На сучасному етапі Україна все більше набуває рис цивілізованої європейської країни і тому, зміцнюючи власні демократичні засади, опираючись на історично обумовлену традицію, повинна вдосконалювати систему місцевого самоврядування і сприяти її реформуванню в межах задоволення економічних, соціальних, політичних, особистих та інших свобод громадян.

Сьогодні Україна стоїть перед нагальною потребою здійснення широкомасштабної реформи місцевого самоврядування та унормування адміністративно-територіального устрою, на чому неодноразово наголошував Президент України В.Ф. Янукович, зокрема, на децентралізації влади. Це – основне завдання реформи місцевого самоврядування.

Побудова дієвого громадянського суспільства неможлива без людей активної життєвої та громадянської позиції, лідерів територіальних громад, здатних вирішувати важливі соціально-економічні та громадсько-політичні питання.

Становлення самоврядних органів в демократичному суспільстві є важливим інститутом реального народовладдя та засобом реалізації інтересів територіальних громад. Адже така форма управління забезпечить юридичну та фінансову самодостатність громад, а відтак зорієнтує місцеву владу на вирішення суспільних інтересів.