Свою долю ми обираємо самостійно
Жила собі багатодітна родина, в якій було 7 дітей. Чудова велика родина, народження кожної нової дитини – це щастя. Чи було щастя в цій родині? Діти росли, батьки були зайняті своїми проблемами, працювали, годували та одягали дітей. Діти виросли… Трохи допомогли родичі, трохи сусіди, дещо держава дала, а більшу часту виховання дітям дала …. вулиця. Чому дітей навчила вулиця? Вживання наркотиків, алкоголю, невміння працювати, чи небажання, ведення асоціального способу життя призвело до того, що діти виросли, створили свої сім’ї. В сім’ях народились діти, але батьки так і не дали ради ні своєму життю, ні життю своїх дітей. Однією з цих дітей стала наша героїня.
Мама від неправильного способу життя померла, батько теж довго не прожив…. і довелось державі вирішувати подальшу долю дитини. На щастя розумні люди створили дитячі будинки сімейного типу, де діти-сироти та позбавлені батьківського піклування можуть отримати досвід проживання в «нормальній» повній родині, де її навчать всім життєвим хитрощам. Потрапивши в таку родину, дитина може відчути справжню любов, турботу, навчитись підтримувати доброзичливі стосунки з людьми, та отримати неоціненний досвід. Скористатись цим досвідом чи ні дитина потім вирішує сама. Наша героїня, вийшовши з дитячого будинку сімейного типу, вступила до одного з київських ВУЗів. Симпатична дівчина, активна, розумна, досить швидко почала товаришувати з одногрупниками, а врешті решт стала старостою групи. Брала активну участь у житті групи та навчального закладу.
Та щось пішло не так. Дівчина захворіла, почала пропускати заняття, перестала жити в гуртожитку, а повернулась жити до біологічної родини. Так тиждень за тижнем, до навчання вона так і не повернулась. Після невдалих спроб повернути дівчину до навчання викладачі ВУЗу вирішили звернутись до Святошинського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. В роботу включились спеціалісти Центру. Відвідування вдома, телефонні бесіди, розмови з родичами закінчувались з одним і тим же результатом – обіцянкою, що завтра обов’язково піду. Врешті решт час йде, необхідно проходити виробничу практику, здавати екзамени, заліки. І якщо дівчина не провернеться до навчання, то можливість отримати гарантовану від держави безкоштовну освіту дитина втрачає. Чи розуміє вона це? Та хіба ж молодість розуміє?
Чергова зустріч… Дівчині надали можливість проаналізувати дві моделі її подальшого життя: ту модель, яку мали її батьки, чи ту, яку вона могла побачити в дитячому будинку сімейного типу. Яке життя вибере для себе дитина? Який досвід вона зможе передати своїм дітям і чи не стане її вибір фатальним? Чи дітям доведеться розривати коло невдач в житті свого роду…
Святошинський районний у м. Києві центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.