Толерантність, як норма сучасного цивілізованого світу
Як така, вона прокламована Декларацією принципів толерантності, затвердженою Резолюцією Генеральної Конференції ЮНЕСКО 16 листопада 1995 року.
З тих пір цей день щороку відзначається по усій планеті як Міжнародний день толерантності. Та попри високе і широке визнання на офіційному рівні, всупереч повсякденній актуальності цієї соціальної норми, "справи толерантності" насправді не такі вже й задовільні.
Вони обтяжені, перш за усе, практичним недотриманням толерантності у "гарячих" і "холодних" зіткненнях держав, у кривавих сутичках між ортодоксами різних релігійних конфесій, у зверхньому, а то й відверто ворожому ставленні корінного населення до прибульців-мігрантів, у недоброзичливості навіть давніх сусідів, особливо коли їх розділяє межа, тощо. На жаль, конкретних прикладів тут не бракує…
У філософському відношенні толерантність являє собою невловимий концепт. Дійсно, у ліберальних спільнотах протягом останніх трьох століть її визнано однією з фундаментальних етичних і політичних цінностей. У сучасній правовій та політичній риториці вона, як і раніше, посідає сильну позицію. Але наше тверде переконання в цінності толерантності дотепер не обґрунтоване відповідними теоретичними доказами.
За 15 років, які минули з того часу, задля прояснення розуміння і засад толерантності виконано багато досліджень як у світі, так і в Україні. Їх результати суттєві, але далеко не беззаперечні чи остаточні.
Основні аспекти розуміння толерантності відображені у Декларації принципів толерантності:
1.1.Толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів проявів людської індивідуальності.
1.2.Толерантність – це не поступка, поблажливість або потурання. Толерантність – це насамперед активне ставлення, що формується на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини… толерантність повинні виявляти окремі люди, групи, держави.
1.3.Толерантність – це поняття, що означає відмову від догматизму, від абсолютизації істини і утверджує норми, встановлені в міжнародних правових актах у галузі прав людини.
1.4. Вияв толерантності, який співзвучний повазі прав людини, не означає терплячого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або поступки чужим переконанням.
Наведене навряд чи можна вважати стандартним визначенням традиційного поняття: настільки різноманітні існують підходи. Проте воно – за самим своїм змістом без претензій дозволяє дійти кількох важливих висновків.
По-перше, толерантність – як відношення у соціальному просторі – може існувати між різними за природою сторонами. Укладачі їх свідомо не намагаються перерахувати, розуміючи, вочевидь, відкритість ряду для постійного оновлення.
По-друге, навіть при першому прочитанні наведеного вище визначення відкривається залежність різновидів толерантності не тільки від природи сторін цього відношення, а й від їх доменів.
Витоки і прояви толерантності та нетолерантності суттєво варіюються залежно від полів соціального простору, зокрема поля релігії, поля економіки, поля науки.
Вона ґрунтується, як сказано у роз’ясненні Декларації принципів толерантності, "на відмові від догматизму, від абсолютизації істини".
Терпимість йде від вищого до нижчого; індивідууми, котрі одержали перевагу через кращу освіту чи оточення, терпляче поводяться з тими, хто знає менше. Толерантність, на відміну від терпимості, поважає іншого як рівного, і відчуває гордість через те, що не ставиться до нього зверхньо; тому цю чесноту з меншою ймовірністю омани називають повагою до іншого.
Таким чином, терпимість припустимо вважати видом толерантності, але тільки найпершим, найнижчим чи найслабшим; за певних обставин вона може еволюціонувати як у дійсну толерантність до іншого, так і в нетерпимість.
Разом з тим, ототожнення толерантності з терпимістю сьогодні – досить груба помилка, причому інколи – навмисна. Щоб уникнути шкідливої плутанини й приниження дійсної толерантності доцільно, виключити вживання термінів "толерантність" і "терпимість" як синонімів…
Джерело: Святошинське районне управління юстиції у м. Києві.