У СШ №76 пройшов Єдиний урок пам´яті жертвам Голодомору 1932-1933 років

У той рік і гілля, і коріння-

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорбота німа край могил.

(Д. Гловко)

Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Український народ страждав, мучився, вмирав від голоду. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Історія українського народу знала чимало трагічних подій, але те, що сталося в Україні в 1932-1933 рр. не має аналогів в історії цивілізованого людства. Без війни, без епідемії, без стихійного лиха загинули мільйони невинних людей

27 листопада в спеціалізованій школі № 76 пройшов Єдиний урок пам´яті жертвам Голодомору 1932-1933 років. На уроці учні школи переглянули документальні фільми про страшну трагедію в Україні, що дало змогу унаочнити жорстокі факти із життя українського народу у 1932-1933 роках, лунали вірші про чорну сторінку в історії. В уяві кожного постали жахливі картини знущання над українцями: опухлі і змучені від голоду діти, зневірені та знедолені дорослі, люди похилого віку, і це викликало сльози на очах школярів.

Кажуть, що історії властиво повторюватися. Наше завдання зробити так, щоб таких трагедій більше не було. Занадто болить і досі незагоєна рана втрат, надто турбує нас закалена від спогадів пам’ять тих, що залишилися в живих. Україна і досі змиває кров невинних жертв. Дуже багато лиха довелося витерпіти нашому народові. Свічки пам´яті, які горять сьогодні в кожному класі нашої школи,  ведуть загиблих у царство небесне і подарують їм спокій…

Джерело: СШ №76