З історії становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування України пройшло складний та суперечливий історичний шлях, зазнаючи протягом століть впливу східної та західної політичних культур.

Інститут місцевого самоврядування, у сучасному розумінні цього слова, склався у світовій практиці на межі ХVІІІ-ХІХ ст., і є порівняно новим соціальним інститутом для України. Сам термін увійшов в політичний та юридичний обіг з середини XIX ст. за ініціативи прусського юриста Рудольфа Гнейста. Сьогодні ця форма суспільного устрою відображена у прийнятих 1985 року міжнародних правових документах – Всесвітній декларації місцевого самоврядування та Європейській хартії місцевого самоврядування, зідно з якими важливими ознаками будь-якого органу місцевого самоврядування є його правова, організаційна та фінансова автономія.

Місцеве самоврядування – це законодавчо забезпечене право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення.

Основне призначення місцевого самоврядування – створення та підтримка сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, надання мешканцям територіальних громад якісних та доступних публічних послуг на основі сталого розвитку дієздатної громади.

Конституція і законодавство України визначає, що самоврядування в нашій країні здійснюється на принципах народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання державних і місцевих інтересів, виборності тощо.

Місцеве самоврядування кожної країни відображає традиції народу, рівень розвитку суспільства та умови його існування. Це стосується і самоврядування України, яке існує з найдавніших часів і має давні демократичні традиції.

Ще за часів Київської Русі самоврядування набуло громадянського значення та базувалося на звичаєвому праві і знаходило свій вияв у народних віче, що на той час були найвищим органом самоврядування міських громад.

Після входження українських земель до складу Великого Князівства Литовського елементи місцевого самоврядування отримали подальший розвиток у формі вітійства, коли міська влада належала війту, що обирався на міському віче.

Завдяки громадському самоврядуванню міста були осередком незалежності від феодальної сваволі, а місцеве самоврядування відігравало значну роль у культурному та економічному розвитку Київської Русі.

Новою сторінкою в історії місцевого самоврядування в Україні стало Магдебурзьке право, що поширилось на українські міста з середини XIV ст. Магдебурзьке право передбачало: скасування звичаєвих норм, виведення міста з-під юрисдикції місцевої державної адміністрації та запровадження власного органу міського самоврядування - магістрату, який складався з двох колегій - ради (адміністративний орган) та лави (судовий орган).

Магдебурзьке право надавалося і оформлювалося так званими магдебурзькими грамотами, які по суті являли собою те саме, що і хартії західноєвропейських середньовічних міст.

Але з часом магдебурзьке право в Україні через ряд об’єктивних історичних обставин поступово почали скасовувати. Остаточно по всій Україні його скасували в 1831 році. І лише Київ зберіг цей статус до 1834 року.

Своєрідних форм набуває місцеве самоврядування за часів існування Козацької держави. У першій українській Конституції гетьмана Пилипа Орлика зроблено спробу захистити станове самоврядування від свавілля урядовців та закласти основи сучасного місцевого самоврядування. Загалом з Козацькою державою пов'язують початок становлення українського муніципалізму, як системи управління місцевими справами, у якій місцевому самоврядуванню відводиться важлива роль.

З підписанням Українсько-московського договору 1654 р. поступово ліквідується місцеве самоврядування, в 1722 р. запроваджується адміністративний нагляд російських комендантів за діяльністю органів місцевого самоврядування в Україні, а вже в 1764-1783 рр. ліквідується автономний полково-сотенний устрій України, а з ним і Магдебурзьке право в містах Гетьманщини.

У 1785 р. Катерина II посилила русифікацію на Лівобережній та Слобідській Україні, наслідком якої стало ослаблення процесу європеїзації місцевого самоврядування в України.

Окрему сторінку в історії місцевого самоврядування складають спроби побудувати його систему на поч. XX ст. незалежними українськими урядами - Генеральним Секретаріатом, Гетьманатом, Директорією, і саме з цього періоду йде відлік українізації місцевого самоврядування.

Відродження місцевого самоврядування в Україні стало можливим лише після здобуття нею незалежності.

Перша спроба трансформації місцевих рад всіх територіальних рівнів, які входили до єдиної системи органів державної влади, в органи місцевого самоврядування пов'язана з прийняттям 7 грудня 1990 року Закону "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування".

Наступним кроком у становленні місцевого самоврядування в Україні стало прийняття 26 березня 1992 року нової редакції Закону "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", в якому місцеве та регіональне самоврядування закріплювалося як основа демократичного устрою влади в Україні.

З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року місцеве самоврядування отримало конституційний статус, стало однією із засад конституційного ладу України.

Важливим етапом було прийняття 21 травня 1997 року Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів, посадових осіб місцевого самоврядування.

Явищем небувалого значення стало підписання від імені України 6 листопада 1996 року в м. Страсбурзі Європейської хартії місцевого самоврядування (ратифіковано Верховною Радою України 15 липня 1997 року). Тим самим було закладено законодавчі основи для становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні відповідно до принципів Європейської хартії місцевого самоврядування та Конституції Україні.

Очевидно, що сучасне поняття та зміст місцевого самоврядування відмінні від їхнього розуміння у минулому Однак навіть різноманітність форм його проявів у різні часи дозволяє узагальнити уявлення про них, врахувати помилки і здобутки наших предків, які прагнули збудувати могутнє суспільство і державу з ефективною місцевою владою.