Жорстоке поводження з дітьми, як один з показників духовного розвитку та соціальної зрілості суспільства
Одним із показників духовного розвитку та соціальної зрілості суспільства є ставлення до дітей.
В суспільстві, що зорієнтоване на високі загальнолюдські цінності, не можуть бути терпимі прояви жорстокого поводження з дітьми, зневажання їхніх інтересів, оскільки це має тяжкі соціальні наслідки: формуються соціально дезадаптовані, малоосвічені особистості, а головне – насильство знову породжує ту ж саму жорстокість.
В українському суспільстві переважає думка, що жорстоке поводження з дітьми в сім'ї та іншими членами є виключно проблемою цієї сім’ї і втручання суспільства не потрібно, а тим більше держави. В українському суспільстві донедавна вважалося неприйнятним говорити про жорстоке поводження з дітьми в сім’ї.
Насильство та жорстоке поводження з дітьми прийнято розглядати у чотирьох площинах: психологічній, правовій, суспільно-політичній та моральній. У площині права випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми карається законом. У моральній площині жорстоке поводження з дітьми окреслює кривдження, набагато слабших фізично, часто з фізичними або психічними наслідками. Значних розмірів жорстоке поводження з дітьми набуває у суспільно-політичній площині. Свідченням таких наслідків є війни, різні збройні конфлікти, а також різні порушення у громадських місцях. У психологічній площині — ця жорстокість проявляється у психіці дитини, а також у їхніх подальших стосунках в майбутньому житті.
Статистика переважаючих форм жорстокого поводження з дітьми: образи, побиття, копняки, приниження, використання образливих прізвиськ, позбавлення їжі та грошей, псування майна іншої особи, неприємні дотики до тіла, тощо.
Суспільство усе ще виявляє нерішучість щодо заходів боротьби з насильством у родині. Часто діти вважаються власністю батьків, а не людьми, які мають право на захист особистості.
Насильство над дітьми можна розглядати в рамках чотирьох категорій, дві з котрих, хоча й не є насильством у прямому значенні цього слова, але також справляють шкідливий вплив на дітей.
1. Фізичне насильство – дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, в результаті яких фізичне або розумове здоров'я дитини порушується, або знаходиться під загрозою пошкодження. Наприклад, тілесні покарання, удари долонею, стусани, опіки, задушення, грубі хапання, штовхання, плювки, застосування палиці, ременя, ножа, пістолета. Фізичне насильство включає в себе залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, дачу йому/їй отруйливих речовин або "медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем).У деяких сім'ях як дисциплінарні заходи використовують різні види фізичного покарання - від запотиличників і ляпанців до биття ременем. Фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.
2. Сексуальне насильство або розбещення - використання дитини (хлопчика або дівчинки) дорослим або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. До сексуального розбещення відносять також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли дитина цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.
3. Психологічне насильство –дії одного члена сім’ї на психіку дитини шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.
Психологічне насильство має такі прояви:
- використання лайливих слів, крику, образ, принизливих дій, що спричиняють шкоду самооцінці дитини;
- вияв брутальності стосовно родичів, друзів дитини, висловлювання чи дії, що вчинені з метою принизити дитини. У психічному насильстві можна виокремити вербальне та емоційне насильство. Вербальне (словесне) чиниться у разі критики і докорів буквально за кожний вчинок. Емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів за допомогою міміки, пози, поглядів, інтонації.
4. Зневага інтересами і потребами дитини - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків, опікунів або інших осіб через об'єктивні або суб’єктивні причини. Типовим прикладом зневажливого відношення до дітей є залишення їх без нагляду, що приводить до нещасних випадків, отруєння і інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідкам.
Незалежно від того, в якій формі відбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими. Насильство породжує насильство. Постійне грубе ставлення може спровокувати відповідні насильницькі дії.
Справді об'єктивної та офіційної статистики про форми насильства та жорстоке поводження з дітьми не існує. Пов'язано це передусім: з недовірою до міліції і небажанням з нею мати справи. Існують і так звані нюанси: наприклад, якщо самі батьки приносять до лікаря явно побиту дитину і цинічно пояснюють, що дитина впала, лікарі не повідомляють про такі факти міліцію. Через конфлікти в сім'ї, страждання дітей чиновники держустанов, що займаються захистом дітей, небажають об'єктивно вирішувати, а іноді різними відписками і "закриванням очей" взагалі не вирішують на користь захисту права дітей та попередженням насильства з дітьми.
Попередження насильства в сім'ї - система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім'ї, припинення насильства в сім'ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім'ї, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім'ї.
Всі види насильства та жорстоке поводження з дітьми, порушенням їх прав та інтересів, веде до важких наслідків - порушення права дитини, збиток їхньому здоров'ю чи небезпека для життя дитини. Дуже негативними наслідками насильства та жорстоке поводження з дітьми є саме психологічні травми, які приводять до посттравматичних та психореактивних розладів.
Діти, які постраждали від насильства, пережили психологічну травму, розвиваються в подальшому із значними емоційними особливостями, які відображаються у поведінці дитини і негативно впливають на подальше їхнє життя. Почуваючи себе знедоленими, нещасливими, пристосовуючись до ненормальних умов проживання, намагаючись знайти вихід з ситуації, яка створилася, вони і самі можуть в подальшому творити насильство та жорстоке насильство з дітьми вже своїм. В майбутньому житті це втрата батьків, здатних виховувати дітей здорових у фізичному і моральному плані розвитку. Нарешті, це відтворення і спонукання до жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви насильства самі часто стають здатними на різні форми насильства та жорстоке насильство з дітьми.
Декларація отримала в пактах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення їх основних соціальних потреб.
Головним документом сучасності, який регулює законодавство щодо насильство над дітьми на міжнародному рівні є Конвенція ООН про права дитини, що була прийнята у 1989 році і ратифікована більше 175 країнами світу. У Конвенції були сформульовані наступні міжнародні норми з питань насильства над дітьми та відсутності турботи про дітей:
- стаття 12 містить вимогу про те, щоб діти мали можливість висловлювати свою точку зору в ході судового або адміністративного злочинства;
- стаття 19 містить вимогу проте, щоб були вжиті законодавчі та адміністративні заходи для захисту дітей від всіх форм насильства та сексуальної експлуатації;
- стаття 20 містить вимогу про те, щоб забезпечувався спеціальний захист та допомога всім дітям, котрі полишили свої внаслідок насильства;
- стаття 34 містить вимогу про те, щоб були вжиті заходи для захисту дітей від сексуальної експлуатації;
- стаття 39 містить вимогу про те, щоб офіційні особи направляли дітей-жертв насильства на реабілітацію. Конвенція ООН про права дитини зобов’язує держави, які ратифікували цей документ вживати всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів, щодо захисту дитини від усіх форм фізичного, психічного насильства, образи чи зловживання, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка піклується про дитину.
Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини у 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства згідно з тими міжнародними стандартами, які зазначені у цьому документі. Право дітей в Україні на захист від усіх форм насильства гарантується статтями 28, 52 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Значним кроком України уперед, який визначив проблему забезпечення прав дітей, відповідних умов та механізмів для їхнього гармонійного розвитку загальнонаціональним пріоритетом, став Закон України «Про охорону дитинства», який узаконив засади державної політики у сфері дитинства. Відповідно статті 10 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності.
Дуже важливо для України чітко визначити в нормативно-правових документах, в чому саме полягає жорстоке поводження з дітьми, обумовлюючи, що воно може мати фізичну та психічну форми і здійснюватися через образи чи зловживання, відсутність піклування, брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання. Серед завдань на найближчий період підвищення поінформованості населення про сутність жорстокого поводження з дітьми, його види, прояви та можливі шляхи запобігання приниженню дитячої гідності. Усвідомлення такого соціального явища повинно формуватися у громадян в першу чергу на переконаності в актуальності проблеми та необхідності вживати всіх можливих заходів для профілактики цього явища.
Загалом проблема захисту прав підростаючого покоління ніколи не втратить своєї актуальності, адже діти – гарант здоров’я, самозбереження і поступу нації.
Джерело: Святошинське районне управління юстиції у м. Києві