1 грудня - Всесвітній день боротьби зі СНІДом

Про СНІД- синдром набутого імунодефіциту вперше стало відомо у 1981 р.

Імунодефіцит при СНІДі на відміну від інших має певний комплекс властивостей та специфічного збудника.

СНІД – це інфекційне захворювання, для якого більш сучасною назвою є ВІЛ- інфекція, що вказує на збудника хвороби та охоплює усі стадії цього стану, від інфікування до руйнування імунної системи та початку опортуністичних захворювань.

СНІД не характеризується набором загальних для усіх пацієнтів симптомів. Він є результатом пошкодження імунної системи, що дозволяє розвиватись опортуністичним інфекціям або пухлинам.

В організмі людини живуть міліарди мікроорганізмів ( на шкірі, слизових оболонках), які приймають участь в процесі життєдіяльності організму і навіть захищають його від вторгнення патогенних бактерій та вірусів. Але при розвитку імунної недостатності вони можуть перетворитись в паразитів, що використовують тканини людини в якості поживного середовища. Такий стан викликає діяльність ВІЛ( вірусу імунодефіциту людини).

Сам збудник ( ВІЛ) дуже нестійкий у зовнішньому середовищі, чутливий до хімічних та фізичних впливів. При t+22 гр. С його активність зберігається до 4-х діб. Гине протягом 10 хвилин після обробки 0,5% розчином соди, 70% спиртом. На здоровій шкірі людини вірус швидко руйнується під дією захисних ферментів організму та бактерій. Він швидко гине при нагріванні понад 57 гр.С та миттєво при кип`ятінні.

У інфікованої людини ВІЛ перебуває в крові, спермі та вагінальних виділеннях. Вірус виявляють у жіночому молоці, слині, сльозовій і спиномозковій рідинах.

Передається ВІЛ іншим лише при потраплянні цих рідин в їх організми.

Таким чином, джерелом інфекції є інфікована ВІЛ людина ( вірусоносій або хворий).

Основними шляхами передачі ВІЛ є:

незахищений секс;

парентеральне потрапляння ( використання одного інструментарія для ін’єкцій серед наркоманів, донорська кров, професійні травми у медпрацівників тощо);

вертикальна передача від матері до дитини під час вагітності, пологів.

Інкубаційний період, проміжок часу від зараження ( потрапляння ВІЛ в організм людини) до появи перших симптомів захворювання, варіює і становить до 1 місяця до продуктування антитіл та ще від 1-го року до 15 років до діагностики СНІДу.

Факторами, що впливають на прогресування розвитку СНІДу є вік інфікування ( старший вік) та підтип вірусу.

Період заразності триває від початку ВІЛ-інфекції (продуктування антитіл) до кінця життя. Найвищий ризик інфікування у перші місяці після інфікування та на останній стадії СНІДу. Антиретровірусна терапія зменшує ВІЛ навантаження в рідинах хворої людини, але вона залишається заразною.

Природна сприйнятливість людей до ВІЛ є високою.

Середня тривалість життя ВІЛ –інфікованих складає 11-12 років. Однак використання ефективних хіміопрепаратів дозволило значно подовжити життя хворих.

Виділяють чотири стадії клінічного перебігу ВІЛ-інфекції: 1. Безсимптомне носійство від декількох місяців до декількох ( 5-15 ) років.

2. Генералізована лімфаденопатія- збільшення лімфатичних вузлів на декількох ділянках. Симптомокомплекс зберігається не менше 3-х місяців.

3. СНІД-асоційований комплекс - немотивована лихоманка з частим нічним потінням, виражене зниження працездатності, зростання загальної слабкості, різке похудання, хронічна діарея. Можуть бути екзантеми, себорейні дерматити, облисіння, мікотична патологія.

4. Власно СНІД, який закінчується летально - наявність інфекцій, викликаних умовно-патогенними мікроорганізмами, та злоякісних пухлин ( саркома Капоші).

Для цієї стадії хвороби типові тіж ознаки і симптоми, що і для СНІД-асоційованого комплексу, але вони мають більш виражений характер.

У хворих відмічаються гепатоспленомегалія, кашель, лейкопенія, а пізніше- порушення зору.

Лікування опортуністичних інфекцій життєво важливо для людей, що живуть з ВІЛ. Проте тепер і на сам ВІЛ можна впливати за допомогою антиретровірусних препаратів, які сповільнюють прогресування ВІЛ- інфекцій аж до запобігання розвитку СНІДу.

Антиретровірусна терапія не може видалити ВІЛ з організму і невідомо, як довго вона здатна подавляти розвиток інфекції. Можливо ВІЛ-інфікованим особам, щоб уникнути СНІДу, потрібно буде проводити антиретровірусну терапію до кінця свого життя.

Так, за даними ВООЗ у 2022 році у світі нараховувалось 39 млн. людей, в т.ч. 1,5 млн. дітей до 15 років, які живуть з ВІЛ.

За рік зареєстровано 1,3 млн. нових випадків ВІЛ-інфекцій, в т. ч. 310 тис. дітей до 15 років, 630 тис. смертей від хвороб, викликаних СНІДом.

29,8 млн. осіб отримали антиретровірусну терапію.

В Україні за 9 міс. поточного року виявлено 8809 випадків ВІЛ-інфекцій, 2464 випадки СНІДу, 1077 летальних випадків.

72,6% ВІЛ-інфікованих становили особи 30-49 років, 64,6% склали чоловіки.

Щоденно в країні реєструється 32 випадки ВІЛ-інфекції, 9 випадків СНІДу, 4 випадки смерті.

Головним шляхом передачі ВІЛ були: статевий- 73,3% та парентеральне введення наркотичних препаратів – 25,5%.

У боротьбі з епідемією ВІЛ-інфекцій/СНІДу найбільш дієвою зброєю стає профілактика.

Основними заходами профілактики є:

попередження статевої передачі ВІЛ;

попередження передачі ВІЛ через кров;

попередження перинатальної передачі ВІЛ;

організація медичної допомоги та соціальної підтримки хворим ВІЛ-інфекцією, їх родинам і оточуючим.

Ця діяльність повинна бути направлена на:

- навчання безпечній статевій поведінці,

- боротьбу з проституцією, безладними статевими зв`язками, наркоманією,

- застосування презервативів при статевих контактах,

- постачання безпечних кровепродуктів,

- попередження розповсюдження ВІЛ-інфекції через донорів з позитивними реакціями на антитіла до ВІЛ,

- проведення серед населення відповідної роз`яснювальної роботи.

У 2023 р. Всесвітній день боротьби зі СНІДом пройде під гаслом «Лідерство-спільнотам». З епідемією СНІДу можна покінчити до 2030 року в рамках цілей стійкого розвитку.

Інфраструктура підготовки спільнот до пандемії та реагування на неї повинна включати три складові:

надання послуг та звітність під керівництвом спільнот;

прийняття фінансованих державою заходів у спільнотах;

залучення спільнот.

Для збереження великої кількості життів спільноти визначають цілі, проводять оцінювання та виділяють фінансування.

Тому участь спільнот у боротьбі з пандемією СНІДу повинна підтримуватись державою та включати прийняття заходів під керівництвом спільнот.

Джерело: ГОЛОСІЇВСЬКИЙ МІЖРАЙОННИЙ ВІДДІЛ ДУ «КИЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ ЦКПХ МОЗ»