25 квітня - Всесвітній день боротьби проти малярії
Малярія – антропонозна трансмісивна протозойна інфекція з характерною рецедивною лихоманкою, анемією, жовтяницею, ураженням печінки та селезінки. Передається людині через укуси комарів.
Малярія відома з найдавніших часів. Римський вчений Варрон (116-27 рр. до н.е.) пов’язав захворюваність з «поганим повітрям» у болотистих місцях, яке проникає до організму людини. Звідси походить назва mala’aria – погане повітря. Захворювання в основному вражає населення країн з тропічним кліматом, але спостерігається у помірних широтах.
Для виникнення малярії на окремій території потрібні певні умови:
- існування джерела інфекції (хвора людина, гаметоносій);
- наявність переносника (біля 80 видів комарів) та кліматичних умов, необхідних для завершення статевого циклу розвитку збудника малярії в організмі комара (температура не нижче +16-180С;
- присутність сприйнятливого організму людини для безстатевого циклу розвитку збудника.
За даними ВООЗ нині до 2,5 млрд. людей, що проживають в країнах з тропічним та субтропічним кліматом, мають високий ризик зараження малярією.
Місцева малярія реєструється у майже 100 країнах світу, половина з яких розташована в Африці, інші – в Азії, Південній та Центральній Америці і Океанії.
Так, у 2024 р. на території 80 країн зареєстровано 282 млн. нових випадків малярії проти 273 млн. у 2023 р. (зростання на 3,3%). Померло від хвороби 610 тис. осіб (у 2023 р. – 598 тис. хворих). Зростання на 2,0%.
В Україні щорічно реєструється від 10 до 50 випадків завізної малярії.
Ураховуючи воєнний стан в країні та відсутність у зв’язку з цим дієвого контролю за проведенням хіміопрофілактики осіб, які виїжджають за кордон (в ендемічні регіони), можливе зростання захворюваності на малярію.
На тлі цього, близько половини водойм в Україні є придатними для розмноження комарів – переносників малярії. При відсутності інсектицидної обробки їх в умовах глобального потепління виникає ризик виникнення малярієгенних районів, укорінення хвороби на території країни.
У Києві в останні роки реєструються поодинокі випадки завізної малярії (від 1 до 4 випадків).
У Святошинському районі малярія не реєструвалась.
Сприйнятливість до малярії дуже висока. У людей малярію спричинюють 4 види збудників-плазмодіїв.
Механізм передачі – трансмісивний.
Можливе також зараження при переливанні крові від донорів, у яких не було повністю знищено збудників, при застосуванні інфікованого інструментарію (шприців, голок). Також можлива трансплацентарна передача збудника.
Тривалість інкубаційного періоду при малярії різна в залежності від виду збудника.
Інкубаційний період при:
- тропічній малярії – 11-14 днів;
- трьохденній – 14-15 днів;
- викликаній P.ovale -14-20 днів;
- чотирьохденній – 20-35 днів.
Основні клінічні прояви:
- продромальний період (головний біль, нездужання, озноб);
- період нападів: лихоманка (40-410С), озноб, головний біль, слабкість, біль у м’язах, задишка; рясне потовиділення, нудота, блювота;
Напади малярії змінюються ремісіями, які в залежності від виду збудника тривають 48 або 72 години.
У подальшому спостерігається збільшення печінки та селезінки, виникає анемія, відмічаються герпетичні висипання на губах, крилах носу.
При відсутності адекватного лікування розвиваються тяжка анемія, судоми, кома, які призводять до летального наслідку.
Діагностика малярії ураховує:
- дані епідеміологічного анамнезу (перебування в регіонах, де реєструється малярія);
- результати клінічного спостереження (перемежуюча лихоманка, тахікардія, раннє збільшення печінки та селезінки, одутлість обличчя);
- результати лабораторного обстеження хворого (виявлення малярійних плазмодії у крові, спинномозковій рідині).
Лікування хворого на малярію повинно бути комплексним, систематичним та розпочато у самі ранні терміни хвороби.
У більшості випадків захворюваність на малярію має сезонний характер, який пов'язаний з виплодом та активністю комарів. У тропічних країнах передача малярії може відбуватись цілорічно, у середніх широтах сезон передачі складає 1,5-2 місяці. Придатні для розвитку малярійних комарів водойми названі анофілогенними. Це неглибокі, стоячі або слабо проточні водойми, які добре прогріваються сонцем, з зануреною рослинністю. Зиму самиці комарів можуть переживати у льохах, підпіллях, сховищах.
Осередки малярії можна класифікувати на:
1. стійкі (малярія реєструється 3 роки поспіль);
2. нестійкі (малярія реєструється з перервами 1-2 роки);
3. Оздоровлені (3 роки поспіль відсутні хворі після проведених заходів по останньому випадку).
Головними напрямками боротьби з малярією є: проведення запобіжних заходів, направлених на джерело інфекції:
1. Рання діагностика та лікування хворих на малярію та паразитоносіїв, обстеження на малярію хворих з лихоманкою, протирецидивне лікування перехворівши.
Особи, що повертаються з ендемічних регіонів підлягають обстеженню на малярію протягом 3-х років після повернення при будь-якому підвищенні температури.
2. Запобігання зараженню сприйнятливих осіб здійснюється шляхом хіміопрофілактики, яка буває масовою для усього населення в осередку, а також індивідуальною для осіб, які від’їжджають в ендемічні регіони. Для останніх прийом препарату розпочинається за тиждень до від’їзду, триває весь час перебування в ендемічному регіоні і ще 2-6 тижнів після повернення.
3. Боротьба з переносниками – комарами через попередження утворення або ліквідацію існуючих анофілогенних водойм, знищення личинок комарів та боротьбу з окриленими комарами.
4. Запобігання укусів комарів шляхом раціонального планування населених пунктів, очищення водойм біля них (у зоні 3 км), застосування репелентів, москітних сіток.
Велике значення у боротьбі з малярією має міжнародна співпраця по координації заходів щодо ліквідації її у всьому світі, для чого ВООЗ розробляє відповідні програми взаємодії країн.
Доля нозоареала малярії залежить від успіхів ліквідації хвороби в ендемічних країнах.
Задача кожної конкретної людини полягає у дотриманні заходів індивідуальної профілактики малярії, а у випадках захворювання – негайного звернення за медичною допомогою.
Джерело: Голосіївський МВ ДУ «КМЦКПХ МОЗ»