28 липня відзачають Всесвітній день боротьби з вірусними гепатитами

Вірусні гепатити (ВГ) – група антропонозних запальних вірусних захворювань, об’єднаних переважною гепатотропністю збудників та провідними клінічними проявами – гепатоспленомегалією, жовтяницею, інтоксикацією.

На даний час відомо вже 8 різних вірусів – збудників вірусних гепатитів: віруси ВГА та ВГЕ (з фекально-оральним механізмом передачі), віруси ВГВ, ВГС, ВГД та ВГG (з парентеральним механізмом передачі) та віруси ВГТТ і ВГSEN, роль яких в ураженні печінки остаточно не з’ясована.

Описи інфекційної жовтяниці відомі ще з часів Гіппократа (V ст. до н.е.), однак лише у 1888 р. С.П. Боткін сформулював припущення про інфекційну природу гепатиту, назвав її «катаральною жовтяницею» (з 1898 р. – хвороба Боткіна).

З 60-х років XX ст. розпочалась ера виявлення різних збудників ВГ.

З 1973 р. стали розділяти ВГ на ВГА та ВГВ.

Роботи з подальшої розшифровки етіології ВГ продовжуються до цього часу.

Існує ряд ознак, які дозволяють об’єднати ці захворювання в єдину групу:

• Усі ВГ – антропонози.
• Існує два основних шляхи зараження – фекально-оральний та парентеральний.
• Усі збудники – віруси, достатньо стійкі в оточуючому середовищі.
• Основним органом-мішенню для усіх вірусів є печінка.
• Для типових випадків характерна циклічність перебігу хвороби (періоди: інкубаційний, переджовтушний, жовтушний, реконвалісцентний, залишкових явищ).
• Схожість основних принципів лікування.
• Після перенесеного захворювання виникає стійкий типоспецифічний імунітет, перехресний імунітет відсутній.

ВГ поки залишається однією з актуальних проблем закладів охорони здоров’я усіх країн. За даними ВООЗ у світі щорічно реєструється близько 1,5 млн. нових випадків. А враховуючи, що не усі випадки ВГ (безжовтушні, стерті) реєструються, то навряд чи ВГ поступаються захворюваності на грип та інші ГРВІ.

ВГВ, ВГС, ВГД дають високий (10-70% ) процент хронізації. Понад 2 млрд. людей у світі інфіковано хронічними ВГВ і ВГС.

Найтяжчими ускладненнями ВГ є розвиток цирозу та раку печінки. Питома вага тільки ВГС серед причин цирозу печінки складає 40% а гепатоцелюлярної карциноми – 60%.

Епідемічними для України є як гострі, так і хронічні ВГА, ВГВ і ВГС.

З 2014 р. в Україні офіційно признана епідемія ВГВ і ВГС.

Велике епідеміологічне значення має хронізація захворюваності на ВГВ і ВГС. На даний час в країні зареєстровано 1,5 млн. хворих на хронічний ВГС (3,6% від усього населення) та понад 600 тис хворих на хронічний ВГВ (1,5%).

Повномасштабна російська агресія негативно вплинула на тенденцію захворюваності на парентеральні ВГ (ВГВ і ВГС) в Україні. За даними ВООЗ Україна належить до країн із середньою поширеністю ВГС.

Щорічно в Україні медичні працівники проводять більше 1 млн. тестувань на ВГВ та майже 1 млн. – на ВГС. І в середньому виявляють 1,3% людей із маркерами ВГВ та 4% - ВГС.

За 2025 р. тільки по м. Києву зареєстровано 798 випадків ВГ, в т.ч. 339 випадків гострого ВГ (266 випадків ВГА, 45 випадків ВГВ, 28 випадків ВГС) та 451 випадок хронічних ВГ (63 випадки ВГВ та 386 випадків ВГС).

У Святошинському районі захворюваність на ВГ зросла в 1,8 рази і становила 798 випадків (339 гострого і 451 хронічного ВГ).

Основні типи та шляхи передачі ВГ:

• - ВГА та ВГЕ – «хвороби брудних рук», передаються через забруднену їжу, воду або брудні руки, зазвичай не переходять у хронічну форму.
• ВГВ, ВГС, ВГД – передаються через інфіковану кров (нестерильні інструменти, шприці, манікюр, татуювання), статевим шляхом або від матері до плоду, а також побутовим шляхом (спільне використання зубних щіток, лез для гоління тощо).
• Найбільший шанс заразитись мають:
• секс-робітники;
• чоловіки, які мають сексуальні стосунки з чоловіками;
• особи, які споживають ін’єкційні наркотики;
• особи, які перебувають на гемодіалізі;
• особи, які отримують донорську кров;
• медичні працівники, які здійснюють парентеральні процедури;
• люди, які живуть з ВІЛ;
• особи, які перебувають в установах виконання покарань;
• особи, які робили татуювання, пірсинг;
• особи, які отримують медичну, стоматологічну допомогу.

• Джерелом ВГ є хворі на гострий чи хронічний ВГ та вірусоносії.
• Інкубаційний період:
• ВГА – 15-50 днів, середній 30-35 днів;
• ВГВ – 1-6 місяців, середній 2-4 місяці;
• ВГС – 4-12 тижнів, середній 8 тижнів.

Клінічні прояви.

Часто гепатити (особливо ВГС) протікають роками безсимптомно.

Гостра форма проявляється:

• втомою, слабкістю, ломотою в тілі;
• нудотою, відсутністю апетиту, діареєю;
• жовтяницею (пожовтіння шкіри та склер);
• тяжкістю в правому підребер’ї;
• потемнінням сечі (як темне пиво) та знебарвленням випорожнень (як крейда).

Діагностика

• Серологічні дослідження;
• ПЛР;
• Швидкі тести (можна зробити у сімейного лікаря).
• Лікування
• ВГА – симптоматичне з повним одужанням;
• ВГВ та ВГС – противірусними препаратами прямої дії. ВГВ – невиліковний, але контрольований. ВГС – виліковний у 90-95% випадків за 3-6 місяців.
• Покращення епідемічної ситуації можливо шляхом підвищення ефективності неспецифічної профілактики, впровадження основних принципів Національної стратегії протидії ВІЛ-інфекції (СНІДу, туберкульозу та ВГ.

Профілактика

Первинна профілактика:

• запобігання інфікування особи;
• інфікованим своєчасну діагностику і початок лікування.
• Вторинна профілактика:
• запобігання поширенню вірусу в навколишньому середовищі інфікованою особою та зменшення тяжкості перебігу хвороби шляхом модифікації способу життя і проведенню щеплень проти ВГА і ВГВ.
• Вакцинація ефективна проти ВГВ (діти – 2,4, 6 та 18 місяців, дорослі – групи ризику) та доступна для ВГА.
• Для запобігання хворобі слід дотримуватись правил гігієни, використовувати лише стерильні медичні/косметологічні інструменти, застосовувати засоби індивідуального захисту: рукавички, предмети особистої гігієни (леза бритв, зубні щітки тощо) та практикувати безпечний секс.
  Джерело: Голосіївський МВ ДУ «КМЦКПХ МОЗ».