Агресивність та її природа
За останні роки помітно зросла кількість агресивних дій, актів жорстокого поводження з іншими серед різновікових груп у багатьох країнах світу. Якщо для країн Західної Європи та США така статистика існує давно, то для країн СНД, і в тому числі для України, це явище нове та потребує детального вивчення.
Як вважають учені, риси майбутнього вбивці, ґвалтівника, хулігана, починають формуватися у дитини вже у 5-7 років. Особливо небезпечно, якщо молоді люди затаюють злобу на людство загалом і на кожну людину окремо, у тому числі і на батьків, родичів.
Негативні норми поведінки, свої погляди ці підлітки намагаються перенести до школи, училища, на виробництво, у гуртожитки, в армію. У групах злочинної спрямованості вони передають свій досвід, утрачаючи залишки моралі, самостверджуються за рахунок зневаги до людського життя, через прояви насильства й глуму.
Фізична або вербальна поведінка, націлена на завдавання будь-кому шкоди, характеризується як агресивна.
Розрізняють два типи агресії: природжену та інструментальну. Джерелом природженої агресії є злість, єдина мета — завдати шкоди.
У разі інструментальної агресії завдання шкоди — не самоціль, а засіб для досягнення будь-якої іншої позитивної мети.
Отже, природжену агресію ми можемо назвати «гарячою», інструментальну – «холодною». Інколи важко визначити різницю між породженою та інструментальною агресією. Те, що починається з холодного розрахунку, може розпалити ворожнечу.
Є три концепції стосовно причин природженої і набутої агресії:
1. Природжені агресивні мотиви.
2. Природна реакція на фрустрацію.
3. Як наслідок навчання.
Наш темперамент, який зумовлює нашу здатність сприймати і реагувати на дії будь-яких чинників, передається нам спадково і залежить від реактивності нашої симпатичної нервової системи. Є дані, що у безстрашної імпульсивної дитини виникають порушення поведінки в підлітковому віці.
Чутливість нервової системи до стимулювання агресії залежить і від хімічного складу крові. Люди, що перебувають у стані алкогольного сп'яніння, значно частіше проявляють агресивну поведінку. У реальному світі під впливом алкоголю здійснюється майже половина злочинів, пов'язаних із насильством, у тому числі і сексуальним.
Алкоголь підсилює агресивність, знижує рівень почуття відповідальності, а також послаблює здатність оцінювати наслідки своїх дій. Алкоголь розгальмовує і руйнує індивідуальність.
На агресивність також впливає чоловічий статевий гормон тестостерон. При цьому препарати, що знижують рівень тестостерону у чоловіків, схильних до насильства, послаблюють їхні агресивні тенденції. Після 25 років рівень вмісту тестостерону у крові чоловіків знижується, а разом з цим і кількість "насильницьких" злочинів серед чоловіків відповідного віку. Також серед нормальних підлітків і дорослих чоловіків ті, у яких рівень тестостерона високий, більш схильні до делінквентної поведінки, наркотичної залежності і агресивних проявів у відповідь на провокацію.
Отже, існують вагомі біологічні, генетичні і біохімічні фактори, що сприяють прояву насильства.
Фрустрація — це все, що перешкоджає досягненню мети. Вона підсилюється, коли наша цілеспрямованість має дуже сильну мотивацію, коли ми очікуємо отримати задоволення, а отримуємо, брутально кажучи, дулю.
Фрустрація може викликати розлючення і емоційну готовність реагувати агресивно. При цьому стимули, асоційовані з агресією, підсилюють агресію. Таким стимулом може стати зброя, що знаходиться в полі зору.
Агресивну манеру поведінки людина може засвоювати, спостерігаючи за дією оточуючих і відмічаючи наслідки цих дій. Якщо дітям не демонструвати модель агресивної поведінки дорослого, вони рідко проявляють агресивність у грі або розмові і, не дивлячись на фрустрацію, грають спокійно. А ті з них, хто спостерігав за агресивними дорослими, самі проявляли елементи агресії.
Згідно з цим поведінку можна контролювати, якщо навчати людей реально уявляти собі потенційну небезпеку, що може виходити від явно загрозливих ситуацій чи людей. Однак не можна ігнорувати важливу роль емоцій у цих моделях поведінки. Відповідно до цих положень, найкращим способом навчитися контролювати чи усувати імпульсивну агресію є вироблення конструктивних або неагресивних звичок у відповідь на провокацію.
З метою психокорекції деструктивних проявів гніву та агресії варто розглянути тривимірну модель, що включає та поєднує фізіологічний, когнітивний та поведінковий компоненти.
Джерело: Святошинське районне управління юстиції у м. Києві