Безхмарне життя родини без постійних сварок і дорікань – найкращий показник роботи соціальних служб району

Одного прекрасного дня Олена та Олександр вирішили створити сім'ю. Перші тижні подружнього життя були чудовими і безтурботними в їхньому житті. Ще більше радості в сім'ї прибавилось, коли молода дружина дізналася про свою вагітність. Через рік молода сім'я поповнилася – народилась дівчинка, яку назвали Веронікою. Згодом дружина почала помічати за чоловіком зміни: він почав пізно приходити додому, з'явилися нові друзі, які були не до вподоби жінці. Олена благала зупинитися, але всі її прохання Олександр ігнорував.

Через 5 місяців після народження дитини молода мама не витримала такого ставлення до неї, тому була змушена піти від чоловіка до своїх батьків. Згодом вони офіційно розлучилися. Олена тепер подумала про спокійне і безхмарне життя без постійних сварок і дорікань. Але ж не все так просто в нашому житті…

Тепер, вже колишній, чоловік подав позовну заяву до суду, в якій вимагав, щоб його донька проживала разом з ним. Коли жінка втомилась вести боротьбу самотужки, вона вирішила звернутися за підтримкою.

На допомогу молодій жінці з радістю прийшли спеціалісти Святошинського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Психологами та соціальними педагогами Центру було надано комплекс соціальних послуг молодій сім’ї: від налагодження психоемоційного стану жінки до поліпшення відносин з членами сім'ї.

Згодом чоловік виїхав за кордон на заробітки, тому жінка з легкістю планувала майбутнє. Періодично Олександр приїздив до України, бачився із своєю дитиною, телефонував і цікавився життям Вероніки.

Так минуло декілька років. У 6 класі дівчинка почала прогулювати заняття, пізно повертатися додому після уроків. Олена не одноразового намагалася поговорити з донькою, але все було марно. Тому вона вирішила знову звернутися до спеціалістів Центру. В ході бесіди з жінкою з'ясувалося, що Вероніка пішла жити до бабусі по татовій лінії. Як мати не намагалася порозумітися з донькою і повернути її додому - все було марно.

Весь час проживання Вероніки у бабусі, з нею та матір'ю проводилися індивідуальні консультації щодо пошуку причин виникнення конфліктів між ними та шляхів їх вирішення. За 3 місяці роботи з сім'єю було покращено стосунки доньки з матір'ю, з’ясовані причини незвичайної поведінки.

Фахівці порекомендували дівчинці поговорити з батьком та повернутися жити до матері. Очі дівчини світилися радістю і великою вдячністю, коли вона розповідала, що отримала на це дозвіл батька.

І хоча в серці ще залишилися колишні образи та біль від здійснених вчинків, більша частина «шляху до порозуміння» між матір’ю і донькою вже була пройдена.

(Імена героїв соціальної історії змінено, з метою дотримання принципу конфіденційності).

Джерело: Святошинський районний у м. Києві центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.