Чорнобильська трагедія – навічно в пам'яті народу
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа ХХ сторіччя — аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС), розташованої у м. Прип'ять Київської області.
В Україні буяла весна, тепла, сонячна, квітуча. І нікому й на думку не спадало, що цю красу, цю готову дарувати людям свою силу й багатства землю щось може знищити, вбити в одину мить.
1986 рік. 26 квітня. Чорнобиль. Назавжди чорними літерами слова ці будуть вписані в історію українського народу і людства, а про невелике місто на Київщині дізнається весь світ…
Чорнобиль, розташований на річці Прип’ять, – одне із найстаріших українських міст, адже перші літописні відомості про нього датуються 1193 роком. Зараз важко сказати, чому саме Чорнобилем було назване воно. Історики вважають, що це від слова «чорнобильник», як в давнину називали полин. Як і гіркий полин, доля цього краю була нелегкою: зазнав він і литовського загарблення, і польського та російського поневолення, і війни не оминули його. Здавалось, минули лихі часи – живи і радій. Причепурені села (у Чорнобильському районі – 64 населені пункти) тонули в садах, зводились нові міста та велика всесоюзна будова – атомна електростанція. Сьогодні тут – «мертва зона», безкраї колись родючі землі тепер безлюдні, забруднені, мертві…Життя людей чорною трагедією розділилось на «до» і «після».
Страшне «після» сталось на ЧАЕС о 1год. 23 хв. – два зловісні вибухи, які знищили бар’єри і системи безпеки, що захищали навколишнє середовище від радіонуклідів, що містяться в опроміненому паливі. Відбувся викид з реактора (на рівні мільйонів кюрі в добу), який продовжувався протягом 10 днів – з 26.04.1986 по 06.05.1986.
Масштаби цієї події набули характеру велетенської екологічної катастрофи, що зачепила життя десятків мільйонів людей в Україні та в сусідніх країнах Радіаційний циклон, підхоплений потужними вітряними потоками, що утворилися саме в цей час у чорнобильському районі, смертельним вихором пронісся над Україною, Білорусією, Литвою, Латвією, Польщею, Швецією, Норвегією, а потім погнав атомну бурю в Німеччину, Нідерланди та Бельгію.
Прийшов ранок, пожежа палала, на станції – пекло, а в Україні – все спокійно, ніби нічого не сталось. Ніякого оповіщення населення про радіаційну загрозу, ніякого попередження. У 1986-му мало хто знав, що собою являє аварія на ЧАЕС. Це — пізніше. А тоді, у перші години і дні, працівники АЕС, військові строкової служби, медики, вірні своєму обов’язку, поспішили в «зону». Їм, першим, було найважче. Про себе тоді ніхто не думав. Це завдяки мужності та звитязі ліквідатарів вдалося нарешті приборкати смертоносну стихію. Вони були серед перших, і першими пішли із життя. Сьогодні зрозуміло: наслідки аварії на ЧАЕС могли б бути значно більшими, якби не самопожертва і мужність тих, хто був там у перші тижні після лиха… Українська і світова громадськості були вражені кількістю постраждалих від радіації людей – понад 3 мільйони
Збитки від катастрофи не піддаються обліку, бо неможливо оцінити шкоду, завдану здоров'ю людей, втрати від радіоактивного забруднення довкілля, орних земель, джерел водопостачання, рідних домівок. Радіацією забруднено понад 54 тис. кв. км території, постраждало понад 3,4 млн людей, з яких 1,5 млн — діти. Смертоносна пляма накрила понад 1 000 українських міст і сіл, а на карті України з'явилась 30-кілометрова «зона відчуження».
В міру з'ясування масштабів та наслідків аварії, трагедія почала усвідомлюватися людством як планетарна катастрофа. Уряд України достроково припинив роботу ЧАЕС. Над зруйнованим четвертим енергоблоком була споруджена захисна залізобетонна споруда — об'єкт «Укриття», який ще називають саркофагом.
Слово «Чорнобиль» перетворилось на зрозумілий для всіх образ-символ, що ілюструє глибину кризи в тій чи іншій сфері: «духовний Чорнобиль», «інформаційний Чорнобиль», «економічний Чорнобиль»... А лише 31 рік тому все було інакше... Чорнобиль — невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною воно потопало у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати родинами. Їхали сюди відусюди, щоб набратися здоров'я, подихати цілющим повітрям. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить...
Страшні наслідки Чорнобильської трагедії: смерті, хвороби, безлюдна пустеля навколо станції. 26 квітня — День національної жалоби. Про те, що сталось, не можна забувати. Лише пам'ять і вдячність тих, хто живе на обпаленій радіацією землі, може бути хоч якоюсь винагородою тим, хто поклав на цей «атомний вівтар» своє здоров'я та життя. Пам'ять — це данина живих усім, хто загинув, рятуючи інших.
Нехай ніколи не замовкають дзвони людської пам'яті, що не даватимуть забути про трагедію.
Багато з тих, хто прийняв на себе перший удар ядерної стихії, на жаль, уже пішлиу безсмертя, залишивши смуток та біль у наших серцях. Вічна і світла їм пам'ять.
Джерело: Святошинськe РУ ГУ ДСНС Украіни у м. Києві