День працівників державної санітарно-епідеміологічної служби відзначається у другу неділю жовтня
11 липня 1918р. декретом Ради Народних Комісарів було створено Народний комісаріат охорони здоров’я РР ФСР. В основі нового наркомата була організована санітарно-епідеміологічна секція.
Найближчими задачами якої стали:
- оздоровлення населених міст (охорона почви, води, повітря);
- постановка громадського харчування на науково-гігієнічних основах;
- організація заходів, які попереджають розвиток та розповсюдження заразних хвороб;
- створення санітарного законодавства.
У тому ж 1918 році створена перша дезінфекційна станція (тодішня назва дезінфекційна камера) в Одесі, яка стала прообразом санітарно-епідеміологічної станції (СЕС) і відіграла значну роль в розвитку епідеміології. Тут викувалась не мавша прецеденту методика і організація комплексних протиепідемічних заходів.
У 1930 році дезстанція створюється у Дніпропетровську, а у 1932 році – в Києві. Це первісні структурні заклади майбутньої потужної унікальної санепідслужби. Підтвердженням її дієздатності було впровадження основ системи СЕС в Японії та Великій Британії.
У 1920 році Заболотному Д.К. вдалося організувати в Одесі першу в країні самостійну кафедру епідеміології.
15 вересня 1922 року декретом Ради Народних Комісарів РР ФСР була установлена структура санітарної організації.
Упродовж 1922-1925 років санітарно-епідеміологічні установи були створені у республіках тодішнього СРСР.
У 1924 році бере свій початок розвиток самостійних кафедр епідеміології в радянських медичних вузах. Всесоюзним Комітетом у справах вищої школи прийнята перша академічна програма викладання епідеміології в медвузах.
Крім наукової злагодженості та послідовності велику питому вагу в програмі займала теоретична частина (загальна епідеміологія). Багато уваги приділялось науковій діяльності.
Крім того, була створена достатньо розгалужена мережа науково-дослідних інститутів, санітарно-бактеріологічних, мікробіологічних, гігієни харчування, праці, комунальної гігієни тощо.
Зростало видавництво спеціальної учбової літератури і посібників для підготовки лікарів та інших спеціалістів з вищою освітою (ентомологів, зоологів тощо), а також для підготовки середніх кадрів.
Учбові та науково-дослідні установи давали базову теоретичну основу для практичного розвитку СЕС. Вони стали методичними центрами.
Широко поставлені у той час оздоровчі заходи та перехід санітарної організації до більш сучасних методів боротьби з епідеміями, вимагали подальшого удосконалення планів протиепідемічних заходів та боротьби за санітарне оздоровлення країни.
Значна роль у боротьбі з інфекційними хворобами припадає на медичних працівників закладів охорони здоров'я, які повинні володіти знаннями теоретичної і практичної епідеміології.
Спираючись на закони епідеміології напрацьовувались гігієнічні нормативи для усіх існуючих видів діяльності, які впливають на здоров'я людей. Систематичний нагляд СЕС за дотриманням санітарно-гігієнічних, профілактичних та протиепідемічних заходів, передбачених нормативами, сприяв успішній боротьбі з інфекційними хворобами в країні.
Результатом цього стала ліквідація натуральної віспи, визнання України вільної від поліомієліту, наближення країни до елімінації кору, зниження до поодиноких випадків багатьох інших інфекційних хвороб.
Проте здобутки санепідслужби не спинили алігархічну верхівку країни визнати її корумпованою непотрібною державною структурою, яка себе зжила.
Починаючи з 2013 року руйнація санепідслужби, її канонів, нормативно-правових положень, системи профілактичних та санітарно-гігієнічних заходів набула нищівних незворотніх обертів.
За таких умов за деякий час неминуче підвищення рівня інфекційної захворюваності, професійної патології, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та радіаційних уражень населення, що спричинить ускладнення санітарної та епідемічної ситуації, вимагатиме суттєвих витрат на лікування хворих, їх реабілітацію, подолання негативних наслідків.
Втрачається висококваліфіковане фахове середовище лікарів-гігієністів та лікарів-епідеміологів, багаторічне формування якого дозволяло забезпечувати комплекс заходів, які гарантували стабільну санітарну та епідемічну ситуацію.
На даний час у всіх високорозвинених країнах світу функціонують національні органи, до повноважень яких належить в тому числі здійснення контролю за епідемічною ситуацією і вжиття відповідних заходів реагування, у разі її загострення.
Проте рівних нашим СЕС за структурою, багатофункціональністю нормативно-правовим забезпеченням до цього часу не створено.
Санітарно-епідеміологічна служба забезпечувала охорону здоров'я нації, формувала в суспільстві розуміння необхідності проведення профілактичних заходів.
Як казав один з українських вчених-епідеміологів: врятувати одну людину – подвиг, вилікувати тисячі людей – героїзм, запобігти мільйонам інфекційних захворювань не вартує нічого!
У сучасній ситуації (COVID-19) на профілактичні заходи суспільство штовхає страх за своє життя, на проведення протиепідемічних заходів в повному обсязі не вистачає ні сил, ні знань, ні фінансування, ні нормативно-правових документів (готуються поспіхом без урахування законів епідеміології).
Питання відродження СЕС в країні стоїть тільки на словах.
Зрозуміло, що ніякі слова й аргументи не переконають мужновладців, які вирішують долю СЕС та опікуються приватним бізнесом. Однак це також підтверджує необхідність існування нашої служби, котра перешкоджала небезпечній діяльності суб'єктів госповарювання в країні, стояла на позиціях створення сприятливих умов для збереження як індивідуального, так і національного здоров'я.
П'ятого жовтня 2004 року Указом Президента встановлено День працівників державної санітарно-епідеміологічної служби України (друга неділя жовтня).
Вітаю усіх, хто працював або ще залишається на передових уламках цієї царини.
Зі святом любі колеги!
Джерело: Голосіївський МВ ДУ «Київський МЦ КПХ МОЗ України»