Деякі аспекти звільнення за угодою сторін та його відмінність від звільнення за власним бажанням
Звільнення за угодою сторін
Угода сторін може бути досягнута незалежно від того, хто перший проявляє ініціативу на таке звільнення. Пункт 1 статті 36 КЗпП є універсальною підставою припинення трудового договору, що не потребує будь-яких додаткових пояснень. Цією підставою можна замінювати будь-які інші, передбачені законодавством, навіть у разі звільнення з ініціативи роботодавця, коли працівник погодився замінити, наприклад, звільнення за прогул чи систематичне невиконання своїх обов’язків на угоду сторін. Недарма звільнення за угодою сторін є першою причиною у системі підстав розірвання трудових відносин серед перелічених у статті 36 КЗпП.
Підтвердженням ініціативи працівника про звільнення за угодою сторін є, як правило, його письмова заява.
Основним документом будь-якого розірвання трудового договору є наказ керівника про звільнення працівника, за яким проводиться остаточний розрахунок і видається трудова книжка.
Звільнення працівника за угодою сторін дає йому право отримувати у центрі зайнятості за місцем проживання допомогу по безробіттю, починаючи з 8-го дня (стаття 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III), а особам, яким до досягнення пенсійного віку залишилося 1,5 і менше року, при умові своєчасної реєстрації, — оформити вихід на пенсію.
Звільнення за власним бажанням
Інший порядок застосовується при розірванні трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника (звільнення за його власним бажанням). У частині першій статті 38 КЗпП передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні
При припиненні трудового договору за власним бажанням допускається відкликання працівником заяви про таке звільнення, а при звільненні за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП такої можливості не передбачено (ухвала Судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 25 лютого 2004 року).
Якщо працівник вимагає звільнення за власним бажанням у зв’язку з тим, що роботодавець не виконує вимог законодавства про працю, умов колективного договору чи угоди, то цей працівник відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП має право на підставі статті 44 КЗпП отримати вихідну допомогу в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
При звільненні за угодою сторін такі виплати законодавством не передбачені, але можуть бути обумовлені в угоді сторін.
Звільнення працівника за власним бажанням (крім звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП — порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору) не дає права в перші три місяці з моменту реєстрації у центрі зайнятості отримувати допомогу по безробіттю.
Джерело: управління праці та соціального захисту населення.