Дні українських перемог
В Центральній районній бібліотеці Централізованої бібліотечної системи «Свічадо» (бульвар Р.Роллана, 13-в) управління культури, туризму та охорони культурної спадщини було проведено інформаційну годину «Дні українських перемог». Захід підготувала та провела бібліотекар Людмила Василівна Євженко, яка розповіла читачам про найдавніші та вагомі звитяги наших предків.
До відома:
Звитяги українського духу:
860 р. – переможний похід Київського князя Аскольда на Візантію.
907 р. – перемога у битві під Царгородом. Похід князя Олега на Константинополь, увінчаний прибитим до воріт столиці Візантійської імперії щитом.
965 р. князь Святослав Завойовник розгромив Хозарський каганат, переміг ясів і касогів – войовничих жителів Прикавказзя.
971 р. – битва під Доростолом. Війська князя Святослава витримали облогу переважаючих сил Візантії. Відомим з тієї битви є вислів князя: «Не посрамимо ж землі рідної, але ляжем кістьми, мертві бо сраму не імуть».
У ряді визначальних битв представники України-Русі, чи то Київської Русі, чи то Галицько-Волинського князівства виступали під своїми стягами, але виступали як частина об’єднаних сил ряду тогочасних державних утворень і входили до складу армій інших держав: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Московської держави і т.д..
3 жовтня 1362 р. – битва на Синіх Водах. Перемога українсько-литовського війська на чолі з Ольгердом Гедеміновичем над монголо-татарами та звільнення від їхнього ярма України. Це відбулося за 18 років до Куликовської битви, в якій також бились наші предки.
15 липня 1410 р. – Грюнвальдська битва, в якій були переможені війська Тевтонського ордену за участі українських полків, а саме: Львівської землі, Перемишльської землі, Сяніцької землі, Галицької землі, Холмської землі, Подільської землі (3 полки), Белзької землі, а також полків Київської, Стародубської, Сіверської та інших українських земель. Це припинило експансію Тевтонського ордену на Схід.
9 жовтня 1621 р. – завершення Хотинської війни. Об’єднане українсько-польське військо завдало турецькій армії поразку під фортецею м.Хотин. Війська П.Сагайдачного, які нараховували 42 тисячі вояків, вкрили себе невмирущою славою. У результаті битви було зупинено експансію Туреччини на Східну Європу.
12 вересня 1683 р. – розгром під Віднем османського війська об’єднаною армією європейських держав за участю українських вояків. Ця перемога припинила османську експансію в Європу.
1787–1788 р. – морські битви при Кінбурнській косі (тепер Миколаївщина), де Чорноморська козацька флотилія на чолі з Сидором Білим зіграла основну роль у розгромі флоту турецького адмірала Есскі-Гуссейна, що дало змогу повернути до складу України фортеці Очаків (Дашів) і Кінбурн.
29-31 серпня 1920 р. – битва під Замостям. 6-та Січова дивізія М.Безручка прийняла бій з 1-ю Кінною армією Будьонного. Будьонівці були змушені відступити, оскільки так і не зламали оборону січовиків. Полковник М.Безручко фактично врятував від страшної поразки всю Польщу. Це він на чолі 6-ї Січової дивізії не
пропустив на Варшаву 1-шу Кінну армію.
Власне українськими можна вважати такі визначні звитяги:
11 березня 1238 р. – перемога війська Галицько-Волинського князя Данила Галицького під Дорогочином над військами Тевтонського ордену.
17 серпня 1245 р. – битва під Ярославом, біля р. Сян (тепер територія Польщі). Визначна перемога війська Данила Романовича над угорсько-польським військом. Ця перемога сприяла остаточному формуванню Галицько-Волинської держави та росту її міжнародного авторитету.
16 квітня 1492 р. – військово-морська перемога козацької флотилії над турками у Чорному морі під Тягинею. Це і стало днем народження українського флоту.
8 вересня 1514 р. – перемога 30-тисячного війська українського князя Костянтина Острозького під Оршею (тепер територія Вітебської области, Білорусь) над 80-тисячним військом великого князя Московського Василія ІІІ. Війська під командуванням Острозького не просто розгромили армію супротивника, а, як зазначають хроністи, винищили її до ноги. Князь Острозький був першим українським полководцем, котрий став до бою з москвинами (московітами). На згадку про цю перемогу й досі у Кракові дзвонить на Різдво величезний дзвін, відлитий з російських гармат, здобутих 1514 року під Оршею.
1527 р. – битва під Ольшаницею на Київщині. Перемога над військами під командуванням хана Махмед-Гірея. Ще один наслідок цієї перемоги – зірвано намір татарів напасти на Київ. До складу війська князя Острозького входили загони козаків. На той час без них не відбувалася жодна битва, жодний похід. Перемога була закономірною, адже Костянтин Острозький був видатним полководцем свого часу. Він виступав на захист віри свого народу і на свої кошти будував храми, допомагав монастирям, фінансово підтримував Києво-Печерську Лавру. Відомо, що князя Острозького поховали на території Києво-Печерської Лаври (1553 р).
23 травня 1616 р. – взяття українськими козаками під проводом гетьмана Петра Сагайдачного фортеці Кафа.
Окремо маємо відзначати переможні битви військ Богдана Хмельницького (1648–1652 років): 19 квітня – 6 травня під Жовтими Водами (перша перемога української армії у Національно-визвольній війні), 15–16 травня під Корсунем (нині Корсунь-Шевченківській Черкаської області – одна з визначних перемог Б.Хмельницького в ході Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття), 11–13 вересня під Пилявцями (у результаті перемоги під Пилявцями було визволено Волинь та Поділля і армія Хмельницького рушила на Львів; уперше склалися передумови для визволення усіх українських земель з-під іноземного гніту і для об’єднання їх в єдину незалежну державу).
Слід відзначити, що в ці роки, внаслідок кількох переможних походів, у залежність від Війська Запорізького потрапила Молдова.
1652 р. – перемога 22-23 травня під Батогом (на лівому березі Південного Бугу, поблизу гори Батіг). Ця перемога дозволила українській стороні скасувати умови невигідного Білоцерківського договору 1651 року, забезпечила умови для подальшої розбудови етнічної державности.
Серед перемог інших гетьманів насамперед маємо відзначати 9 липня 1659 р. – день перемоги в Конотопській битві. Битва під Конотопом – один із важливих етапів українсько-російської війни 1658–1659 років. Вона відбулася між козацькими військами гетьмана І.Виговського та 100-тисячною московською армією. У ході битви царські війська зазнали нищівної поразки (загинуло до 40 тис., а 15 тис., на чолі з воєводою, потрапили в полон). І.Виговський втратив 4 тис. козаків.
1667 р. – взяття козаками фортеці Кафи, найбільшого ринку рабів у Криму. Під час морського походу 5-тисячним військом козаків на чолі з Сірком та Іваном Рогом взято штурмом Кафу та інші міста Криму, звільнено 2 тис. невільників. 1675 року 20-тисячне військо козаків визволило Бахчисарай і Гевлев (Євпаторію).
28 квітня 1915 р. – початок боїв Легіону Українських Січових Стрільців на горі Маківка, що стали символом прагнення українців до боротьби за самостійну державу.
29 січня 1918 р. – бій під Крутами («Українські Фермопіли»). Загін першої Київської військової школи та Помічний студентський курінь прийняли нерівний бій з військами М.Муравйова, що рвалися до Києва. Крути – це моральна перемога, що примусила свідому громадськість чітко розрізняти, хто свій, а хто чужий – ворог, загарбник. Крути – важлива подія в історії українського війська часів національно-визвольної боротьби першої половини ХХ ст., у цілому і цей бій треба розглядати як одну із суттєвих ланок процесу становлення та розвитку українських збройних сил.
10 квітня – 24 квітня 1918 р. – Кримська операція. Окрема група на правах дивізії під командуванням полковника П.Болбочана звільнила Кримський півострів від більшовиків. 22 квітня 1918 р. Кримська група ввійшла в м. Джанкой, а 24 – в Сімферопіль. Опанування Севастополя мало бути реалізовано кінним полком ім. К.Гордієнка під командуванням В.Петріва та Кримським кінним полком. І хоча українські війська не ввійшли в Севастополь, але це забезпечило перехід Чорноморського флоту на бік України. Цей похід виявив блискучий талант полковника Болбочана, як воєначальника, та продемонстрував боєздатність української регулярної армії.
5–28 червня 1919 р. – Чортківська наступальна операція Української Галицької Армії з метою розгрому угруповань противника в районі м.Чорткова (тепер Тернопільська область) та визволення всієї території Західно-Української Народної Республіки.
31 серпня 1919 р. – об’єднані українські армії (дієва армія УНР і Українська Галицька Армія) звільнили від більшовиків столицю України місто Київ.
Хоча під час Другої Світової війни Україна не було незалежною державою, та весь світ визнає чи не найвагомішу участь саме українців у здійсненні героїчного подвигу Великої Перемоги.
Загальні демографічні втрати України - включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, - становлять не менше 14 млн. чоловік. Це втрати найбільші, й не порівняні із втратами інших країн і народів, у Другій світовій війні. Фактично, втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР. З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйони чоловік.
Битва за визволення України тривала 22 місяці і складалася з ряду великих операцій (Корсунь-Шевченківська, Львівська, Карпато-Ужгородська), в яких брало участь до половини живої сили й бойової техніки всієї Радянської Армії. Вона стала одним з найважливіших етапів на шляху до Перемоги. Кожний десятий житель України (4,5 млн.) воював у лавах Червоної Армії, а 2070 українців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. З 15 фронтів, що діяли в період війни, більше половини очолювались маршалами і генералами, які були за походженням українцями. Солдати й офіцери, жителі України, які виявили масовий героїзм, отримали 2,5 млн. орденів і медалей із загальної кількості 7 млн. нагород, вручених воїнам Збройних Сил.
Джерело: Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації