До Міжнародного Дня людей похилого віку в «Університеті третього віку» провели лекторій
До Дня людей похилого віку та Дня ветерана для студентів «Університету третього віку» відділення денного перебування Територіального центру соціального обслуговування Святошинського району м. Києва психолог Максим Панченко провів лекторій на тему: «Соціальна підтримка людей похилого віку». Максим Сергійович наголосив, що цей день – не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства, а й привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь.
У всьому світі 1 жовтня відзначається Міжнародний День людей похилого віку, проголошений 50 сесією Генеральної Асамблеї ООН, а в Україні також і День ветерана. Україна, як повноправний член ООН, підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і з 1991 року щорічно відзначає цей день. За міжнародною класифікацією, особою похилого віку вважається той, хто досяг 65 років. Таких у світі нині – понад 629 мільйонів, тобто майже кожна десята людина на Землі.
У цей день світ говорить про проведені активні дії щодо захисту інтересів людей похилого віку, створення для них прийнятних умов життя, про невирішене у цій сфері.
Надто важливою, на думку ООН, є потреба більш активного використання виробничого і творчого потенціалу тих, кому за 60. Завдяки цьому суспільство дає можливість особам пенсійного віку подолати складну психологічну межу старості, поставитися до неї як до особливого періоду життя, бути корисними і потрібними. Окрім того, працюючі пенсіонери, як платники податків, зменшують тягар соціальних витрат, що через низьку народжуваність все важчає на плечах молодших поколінь.
Ми мало замислюємося над тим, хто ж такі «особи похилого віку», чим маємо завдячувати їм. Передусім, це люди, які піднялися на найвищі вершини життя, з яких воно бачиться більш реальним, без оман.
Їхнє найбільше багатство – досвід, знання, вміння, мудрість. Зважимо й на те, що нинішні особи похилого віку є останніми носіями класичної культури початку ХХ століть, того «золотого віку», в якому над усе були честь, вихованість, пристойність, точність поведінки, толерантність. Це ті духовні якості, завдяки яким вони гідно пройшли крізь всі жахи тоталітаризму, репресій і війн.
Але найголовніше, що це покоління тих, хто на фронті чи в тилу, вистояли і зробили найбільший внесок у розгром гітлерівського фашизму – «коричневої чуми», що хотіла винищити усі неарійські народи, у тому числі і український. Цього не маємо забувати.
Джерело: управління праці та соціального захисту населення