До питання укладання строкового трудового договору
У практиці функціонуючих підприємств зустрічаються випадки, коли вони змушені вдаватися до застосування строкового договору з урахуванням інтересів працівників і роботодавців, що обумовлюється особливим порядком укладення та розірвання таких трудових договорів.
Відповідно до статті 21 КЗпП трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою:
1) працівник зобов’язується:
- виконувати роботу, визначену цією угодою;
- дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку;
2) власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується:
- виплачувати працівникові заробітну плату;
- забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Залежно від строку трудовий договір може бути:
1) безстроковим — що укладається на невизначений строк;
2) строковим — укладається на визначений строк, встановлений за погодженням сторін або на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір (тобто укладений на визначений строк і на час виконання певної роботи) відповідно до частини другої статті 23 КЗпП може укладатися у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням: характеру подальшої роботи або умов її виконання; інтересів працівника; в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Отже, сфера застосування строкового трудового договору чинним законодавством обмежена.
На працівників, які працюють за строковим трудовим договором, у повній мірі поширюється трудове законодавство (умови щодо робочого часу і часу відпочинку, зокрема основних і додаткових відпусток, соціального захисту, дії колективного договору тощо).
Найбільш типовою є ситуація, коли строковий трудовий договір укладається в разі прийняття працівника на тимчасову посаду, на період тимчасової відсутності штатного працівника, на час будівництва, виконання певного проекту, коли трудові відносини не можуть бути укладені на невизначений строк.
Укладення строкового трудового договору у випадках, коли характер роботи та умови її виконання не вимагають тимчасового трудового договору, дозволяється законом лише у випадках, коли цього вимагають інтереси працівника. З огляду на це, укладання трудового договору на визначений строк можливо за заявою працівника, з урахуванням його інтересів.
В частині 1 статті 38 КЗпП зазначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо після закінчення строку трудового договору власник не видавав відповідний наказ про звільнення працівника, трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дія трудового договору вважається продовженою (частина 1 статті 39-1 КЗпП).
Джерело: управління праці та соціального захисту населення