«До українців». Віктор Баранов

«Умійте любити й захоплюватися. Життя надто нетривке, аби витрачати його на заздрість і самоїдство. Зумійте розпізнати Господнє призначення на землі й справдити його. Ото і є щастя»

В.Баранов

11 серпня 2014 року Е-інформування повідомило користувачам Інформаційного центру Центральної районної бібліотеки Централізованої бібліотечної системи «Свічадо» управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, що 30 липня 2014 року відійшов у вічність Голова Національної спілки письменників України – Віктор Федорович Баранов, автор віршу «До українців».

До українців
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..

Біографічна довідка.

Віктор Федорович Баранов народився 14 жовтня 1950 року у с. Кривуші Кременчуцького району на Полтавщині. 1974року закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. Працював на видавничій роботі.

З 1983 року він працював секретарем Національної Спілки письменників України, а 19 листопада 2011 р. його було обрано головою НСПУ. Віктор Баранов також був головним редактором літературного журналу «Київ» та віце-президентом Товариства «Україна-Румунія». Лауреат мистецької премії «Київ» у галузі художньої літератури ім. Євгена Плужника, премії ім. О. Гірника, Міжнародних літературних премій «Тріумф» та«Сад божественних пісень» ім. Г. Сковороди (2007), літературно-мистецької премії ім. М. Коцюбинського.

Автор багатьох поетичних збірок (зокрема «Народження полум’я» (1978); «У середу рано» (1981); «Жоржини в маминім саду»; «Поворожи на вранішній зорі»; «Хата синьоока» (Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», 2007), прозових творів «Переступаючи поріг» (1985), «Смуга біла, смуга чорна»; збірки гумористичних творів і літературних пародій «Вічний двигун» (1980); сатиричного роману «Презент»; романів «Притула», «Смерть по-білому» (Міжнародна літературна премія імені Миколи Гоголя, 2007); «Не вір, не бійся, не проси»; численних перекладів, літературно-критичних, публіцистичних та мистецтвознавчих публікацій.

Центральна районна бібліотека Централізованої бібліотечної системи «Свічадо» запрошує всіх бажаючих до прочитання творів Віктора Баранова. Знайдіть найближчу до Вас бібліотеку на сайті: http://www.svichado.com.ua/.

Джерело: управління культури, туризму та охорони культурної спадщини