Голова Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Олександр Кулик привітав Федора Кондратюка - учасника Параду Перемоги

73 років тому відгриміли останні бої Великої Вітчизняної війни, але історія назавжди залишила на своїх скрижалях імена тих відважних і сміливих, хто захищав Батьківщину від фашизму, наближав світлий день жаданої перемоги над ворогом. І хоча німими свідками тих грізних незабутніх подій сьогодні залишаються здебільшого документи та архівні дані, немає нічого ціннішого, ніж спогади живих очевидців легендарних боїв. І чим менше їх залишається серед нас, тим сильнішими є уроки патріотизму, любові до рідної землі, синівської відданості своєму народові, які вони нам дають при нагоді, і тим краще серцем сприймаєш і розумієш їх справжню цінність.

24 червня 1945 року в Москві на Красній площі відбувся парад Перемоги в ознаменування перемоги радянського народу і його Збройних Сил над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні.

Символічно, але саме в цей день голові Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Олександрові Кулику випала унікальна нагода поспілкуватися з живою легендою – учасником вікопомного Параду Перемоги у Москві 24 червня 1945 року Федором Олексійовичем Кондратюком, мешканцем Святошинського району, адже слово очевидця історичних подій буде правдою без перекручень і плутанини.

Федір Олексійович Кондратюк народився 28 лютого 1919 року в селі Сорокотяги Київської області в сім’ї селян. В своєму рідному селі закінчив семирічну школу, пережив голод 1921 - 1923 років та 1932-1933 років.

Після закінчення школи Федір Кондратюк пішов навчатися на машиніста локомотивів до Київського залізничного технікуму, а по закінченні навчання його призвали до лав Радянської армії, де Федір Олексійович до 1940 року прослужив в Авіаційному училищі.

Закінчивши училище молодий льотчик отримав призначення до Московського військового округу в м. Ржев, де його й застала війна…

Після тяжких боїв радянські війська змушені були відступати і Федір Олексійович опинився в м. Тамбові, де продовжив навчання в Тамбовському авіаційному училищі.

Взимку 1941 року Федір Кондратюк був направлений на фронт. Воював в складі Першого Брянського фронту в чині командира ескадрильї. В 1942 році Кондратюка призначили штурманом, а з 1943 року він вже був штурманом ланки пікіруючих бомбандирувальників.

Федір Олексійович пройшов всю Велику Вітчизняну війну, дійшов до Берліну, у складі зведеного полку гордо крокував бруківкою Червоної площі Москви у Параді Перемоги 24 червня 1945 року і відчував справжній тріумф переможця.

У 1955 році Федора Кондратюка направили до Таганрогу на політичні курси вищого командного складу, а згодом і до Києва, де Федір Олексійович демобілізувався і проживає до цього часу.

Деякий час Федір Кондратюк працював в ЦК Комсомолу України, видавництві «Наукова думка», а в 1956 році вступив до Львівського поліграфічного інституту, по закінченні якого працював заступником директора видавництва «Молодь» та «Вища школа».

На пенсію Федір Олексійович Кондратюк вийшов у 73 роки, має двох дітей, три онука та одного правнука, на даний час проживає в сім’ї онуки Ірини Іванівни Подольської.

Візит керівника району став приємною несподіванкою для ветерана, адже в своєму поважному віці він рідко виходить на вулицю та спілкується з сусідами.

За плечима сивочолого ветерана два страшних голодомори та лихоліття війни, але душею чоловік залишається молодим і завзятим. Федір Олексійович виявився дуже цікавим співрозмовником: згадав фронтові часи, своїх побратимів, розповів цікаві життєві бувальщини, а гості вручили ветерану квіти і продуктовий набір, висловили найкращі побажання міцного здоров'я і довголіття, не піддаватися рокам, бути бадьорим і життєрадісним.

Щирі привітання від гостей, тепла бесіда і спогади про своє життя розчулили ветерана.

Як жартує сам ветеран, здоров'я в 95 років трохи підводить, але, тим не менш він залишається сильний духом. Цю рису характеру ні час, ні загострені хвороби у нього ніяк не можуть забрати!

З доброю посмішкою на вустах і з сльозами на очах Федір Олексійович проводжав дорогих гостей, вдячний своїй долі за те, що не дивлячись на страшні роки війни, він гідно пройшов свій шлях захищаючи Вітчизну від коричневої чуми.

Джерело: відділ з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю.