«… Їх сім мільйонів (Боже мій!) Не долічила Україна…». Цього року виповнюється 80 років найтрагічнішій події в українській історії – Голодомору 1932-1933 років (фото)

Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати її тяжких сторінок. Страшно навіть через півстоліття ступати болючими стежками страшної трагедії, що сталася на благословенній землі квітучого українського краю.

Досі не віриться, щоб тут – у житниці України – раптово зник хліб, а люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932 рік. Пухли старі і малі, вимирали роди і села. Смерть гуляла по шляхах, на полі, в хатах. Здавалося, кістлява рука вдень і вночі не випускає своєї кривавої коси.

1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн.

У листопаді 1932 року в Україні радянська влада запровадила систему голодних гетто – систему «чорних дощок». Занесення на «чорну дошку» колгоспів, сіл і цілих районів, означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства.

Це був смертний вирок мешканцям всього села. В далекому 1932 році було створено десятки, сотні, тисячі голодних гетто в Україні.

Відкрийтесь, небеса! Зійдіть на землю

Всі українські села, присілки та хутори,

Повстаньте всі, коли сказали: вмри!

Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й суші,

Збудуйте пам’яті невгасний Ви собор!

Це тридцять другий рік.

Це тридцять третій рік.

Це сорок шостий рік.

Голодомор... Голодомор... Голодомор...

На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, вдруге, втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду! Це наша історія, і ми повинні знати і пам’ятати її.

22 місяці страждань, мук і смертей. Число жертв 1/5 всього населення України, з них 3 мільйони – діти.

Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства.

Цього року одній з найтрагічніших подій в українській історії – Голодомору 1932-1933 років виповнюється 80 років. Щороку в четверту суботу листопада український народ відзначає Пам’ятний День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій.

22 листопада 2013 року, напередодні загальнодержавних заходів до 80-ї річниці Голодомору в Україні, Святошинський район вшановував пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років Вахтою Пам’яті біля пам’ятних хрестів  жертвам голодоморів, хвилинами мовчання та покладанням червоних, як кров, квітів та житніх і пшеничних колосків до 8 пам’ятних хрестів жертвам голодоморів на території колишніх сіл та кладовищ, що ввійшли до Святошинського району міста Києва: Південна Борщагівка – вул. Жолудєва та проспект Корольова; Михайлівська Борщагівка – перетин проспект Корольова та вул. Симиренка; Південна Борщагівка – сквер на розі вулиць Симиренка та Григоровича-Барського; житловий масив «Біличі» – перетин вулиць Чорнобильської та Уборевича; Біличанське кладовище; Михайлівське кладовище; Святошинське кладовище; Братське кладовище.

Участь у жалобних заходах взяли заступник голови з гуманітарних питань і соціальних питань Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Наталія Пазенко, керівник апарату Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Микола Пашинський, заступник начальника районного управління освіти Іванна Коваленко, директори та учнівська молодь ЗНЗ № 297, № 254, №317, №223, №235, громадськість району.

В цей день на житлових та адміністративних будинках, будівлях вищих і середніх навчальних закладів незалежно від форм власності і підпорядкування Святошинського району вивішено приспущені державні прапори України. На підприємствах, в установах  та організаціях пам’ять жертв Голодомору вшановано хвилинами мовчання.

Вже 23 листопада в релігійних громадах та храмах, розташованих на території Святошинського району, відбудуться панахиди за жертвами голодомору.

Ті, хто пережив жахіття 1932-1933 років, по-справжньому цінують життя. Тому полум'я свічок, запалених в дні жалоби в Україні, для них не лише пам'ять, а й символ надії.

Багато людей пішло у сиру землю безіменними. І ось тепер, через 80 років, ми намагаємося знайти правду про ті часи. Наша рідна Україна живе. Вона цвіте каштановим цвітом, молодіє вербовими гілками, співає солов’їним голосом і говорить рідною мовою. Як тополя, гордо стоїть посеред Європи. І цей край, який зазнав туги і болю, наруги і знущань, ми повинні зробити найпрекраснішим, бо він дає нам силу і наснагу для життя.

Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам тепер треба жити так, щоб смерть наших співвітчизників була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу, і ним була виправдана їх погибель!

Боже, Україну збережи.

Господи, помилуй нас!

Джерело: відділ з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Святошинської РДА.