Київська громада прощалась з святошинцем Володимиром Матвієнком
Сьогодні ми прощаємося з мешканцем Святошинського району Володимиром Матвієнком, 36-річним командиром відділення 1-ї мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини А2167, що трагічно загинув під час забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій і Луганській областях.
У наш час, час неоголошеної війни, він мужньо захищав свою Батьківщину від нападу сусідньої країни. Володимир був цивільною людиною, що жила буденним, мирним життям: він закінчив 55-ту середню школу нашого району, будував плани на майбутнє життя. Та коли країну спіткала біда, коли зі сходу на рідну землю посунула ворожа військова техніка, він, як і багато інших українських чоловіків та жінок, не зміг відсиджуватися вдома, не зміг спокійно працювати, відпочивати, мріяти про майбутнє. У 2017 році Володимир Матвієнко пішов служити за контрактом в українське військо. На час загибелі він був командиром відділення. Друзі й бойові побратими знали його як добру, порядну людину, чоловіка, на якого можна покластися у важку хвилину, у мить небезпеки. І таких миттєвостей за його недовгу службу було досить. Чергова з них обірвала життя молодої ще людини, справжнього патріота України, мужнього бійця, турботливого сина й брата.
Трагічний список святошинців, загиблих у зоні АТО, поповнився ще на одного бійця, і їх уже 44.
Ми не забудемо жодного з вас: тих, хто поліг на полі бою, хто підступно був підірваний, хто пропав без вісти. Не пробачимо й понівечені життя хлопців, що отримали під час ворожої агресії поранення та каліцтва, і сльози матерів і батьків, які ховають, як сьогодні, своїх легінів, а з ними й надію на щасливу старість, і сирітство наших діточок, які не пізнають більше батьківської ласки.
Ми повинні жити далі, жити достойно, щоб відстояти ті високі цілі, за які гинуть сьогодні наші хлопці. Україна виборе свою свободу, поверне вкрадені в нас території, викине ворога з рідної землі, підніметься й буде процвітати. І ми завжди будемо пам’ятати, кому ми завдячуємо своїм світлим, щасливим майбутнім. Спи спокійно, сину України.