Коли біль спопеляє…

Тяжко думати й говорити про таку особистість як отець Валерій у минулому часі. Кожен день у нього був розписаний, щодня проводив він безліч зустрічей та мав широкий спектр пастирських обов’язків як керівник місійного відділу, благочинний Святошинського і Голосіївського районів м. Києва та настоятель столичного храму. 

В одну мить стали сиротами тисячі людей, для яких він був добрим пастирем, вчителем, наставником і другом. Його енергії, завзятості й цілеспрямованості вистачало на все незважаючи на завантажений і щільний графік життя. Він знаходив час для кожного, хто потребував підтримки, розради й допомоги. Господь щедро наділив його різними дарами, широкою ерудицією і талантом організатора, завдяки яким він і зумів із руїн підняти й відродити борщагівську святиню, що стала духовно-просвітницьким центром столиці. 

Його велике серце завжди горіло любов’ю, добром, кожного він намагався зігріти теплом своєї душі, біг на допомогу до будь-якої пригніченої душі, здебільшого на

шкоду власному здоров’ю, стверджуючи пастирське покликання. Отримавши благодатні дари церковного служіння, він, як святий Миколай, що спустився до нас на землю з небес, допомагав знедоленим, творив нескінченні благодіяння та був завжди поруч у найтяжчих обставинах життя багатьох людей, проявляючи любов до Бога через співчуття до ближніх. 

Відійшов у вічність пастир, який завжди виказував безмежну любов, батьківську ласку, відкритість і сердечність у спілкуванні з усіма, хто мав можливість розділити радість знайомства з ним. Він відіграв важливу роль в особистому житті багатьох людей, направляючи і надихаючи їх на праведну й благочестиву дорогу, будучи невтомним трударем на ниві Христовій. 

Отець Валерій був наділений багатьма прекрасними рисами, серед яких найбільш виразними були скромність, простота і праведність, які найбільше і проявилися в його житті. Виявляв терпіння, великодушність і безмежну лагідність до всіх, заслуживши повагу й прихильність багатьох людей, і не тільки в Україні, але і далеко за її межами. Був відданим служителем Православної Церкви на різних ділянках, виконуючи найвідповідальніші завдання, поставлені перед ним, та вірним сином українського народу. 

Також отець Валерій був всебічно обдарований талантами вчитель і наставник декількох поколінь студентів духовних шкіл, люблячий батько для родини й істинний отець для парафіян, щирий молитвеник за своїх духовних дітей. Хто мав честь бути з ним знайомим і мав можливість розділити з ним щастя спілкування - у того він назавжди залишиться в серці як джерело невичерпної енергії, оптимізму й життєвої радості. Проводячи благочесне життя, став взірцем та прикладом для наслідування. 

Усі ми усвідомлюємо, що не можемо жити на землі вічно, ні ми, ні наші близькі, бо як написано: «І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд..." Але як віруючі християни ми віруємо у Воскреслого Господа Ісуса Христа, через Якого і для нас відкривається Воскресіння. Усі ми живемо надією на Всевишнього, а тому віримо, що Всемилостивий Господь покликав отця Валерія у небесні оселі, які Він приготував для кожного з нас, у вічне й блаженне життя, бо смерть у Божих очах – це народження і початок нового, досконалішого життя з Богом. 

І якщо для невіруючої людини смерть здається страшною і кінцем усього, то для віруючих християн смерть є переходом кордону від тимчасового життя - до життя вічного. А тому ми не просто сподіваємося зустрітися із отцем Валерієм, ми твердо переконані і знаємо, що будемо бачитися. 

Нехай Милосердний Господь прийме його душу до небесних осель у місці світлім, у місці квітучім, у місці спокою, де нема ні недуги, ні скорботи, ні зітхання! 

Царство Небесне, вічна пам‘ять та вічний спокій протоієрею Валерію - Вчителю, Наставнику й Другу!

Свящ. Григорій Фоя біля домовини спочилого отця Валерія.