КП «РЕО-1»: Чисто не там, де прибирають, а там, де люди мають совість

Відома всім приказка «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять» вже давно потребує перефразування у приказку пов’язану з сучасністю «Чисто не там, де прибирають, а там, де люди мають совість».

Сміття на вулицях місті уже давно перейшло з розряду побутових проблем у ранг загальнодержавної катастрофи, адже там валяються не лише поодинокі недопалки та папірці, але й цілі купи непотребу. Сміття стало настільки звичним атрибутом нашого життя, що багато хто його взагалі не помічає, сприймаючи як невід’ємну й неминучу деталь міського пейзажу.

Ніяка комунальна служба не наведе в місті порядок і чистоту, якщо мешканці на прибудинкових територіях, в парках, в місті не будуть відповідальнішими.

Кількість накиданого сміття практично не пов’язана з відстанню до урни. Вихована людина не стане кидати непотріб під ноги лише тому, що його треба пронести до урни, скажімо, не три метри, а триста. І лише здолавши звичку до свинства, ми зможемо звільнитися від бруду на вулицях. Всі ми любимо наше місто, знаємо старі назви вулиць, живемо в різних районах. Але чому тоді ми перетворюємо наше місто у великий смітник? Чому кидаємо сміття мимо урни, чому йдучи з гуляння, залишаємо після себе недоїдки, пляшки, чому спокійно дивимося на обписані лайками стіни?

Хто ж винен у тому, що наше місто «потопає» у смітті – комунальні служби? Чи може винні самі його мешканці?

За звичкою можна скільки завгодно лаяти комунальні служби, але, спершу варто почати з себе і, з’ївши на вулиці морозиво, викинути обгортку в урну, а не на асфальт, випивши сік або воду кинути упаковку в урну, а не поруч.

Мораль давно відома, нема чого нам хотіти краще жити, якщо людина не здатна краще жити. Ми мріємо про красиве життя, а для цього нічого не робимо, навіть елементарні речі виявляються для нас страшною мукою. Люди, давайте будемо охайними!