Лист з вічності (фото)

З 21 жовтня 2013 р. у школі № 206 Святошинського району розпочалася почесна вахта пам’яті, присвячена 70-річчю визволення міста-героя Києва від фашистських загарбників.

Світлі і скорботні дні ніби повертають нас у минуле.

У кожному класі, на кожній паралелі учні дізнаються про нові сторінки оборони і визволення міста, почують імена героїв, побувають на місцях бойової слави.

22 жовтня у школі відкрилася виставка “Війна очима дітей”, на якій представлені дитячі малюнки, плакати, листівки про війну, про страшний відгомін буремних воєнних літ, про мужніх воїнів – героїв, які своїм життям заплатили за наше мирне небо.

Учні 7-их класів підготували і провели цікаві бесіди у 1-4 класах, розповіли маленьким школярам про героїв визволення Києва, про трагедію Бабиного Яру.

Наш почесний гість – ветеран Великої Вітчизняної війни Зан Михайло Олександрович зустрівся з учнями 7-8 класів, і діти дуже уважно слухали кожне слово з цікавих розповідей про бойові будні воїнів – ветеранів. Здавалося, кожен з юних сам побував у вирі війни. Учні щиро дякували сивому ветерану, мужньому герою.

Одинадцятикласники 11-А і 11-Б класів побували на екскурсії у музеї Великої Вітчизняної війни. Поїздка не залишила байдужим нікого. Ось про що написали Ліва Олена і Волкова Ольга.

“І ось ми на пагорбах Дніпра, на Алеї Слави, де палахкотить незгасний вогонь. Ми прийшли сюди вклонитися героям, які ціною свого життя зуміли зламати хребет ненависному фашизму, подарували нам, киянам, мирне майбутнє  у незалежній Україні.

Меморіальний комплекс “Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” вразив нас не тільки масштабністю панорами і самим монументом Матері-Батьківщини, але й величчю подвигу, силою духу воїнів-захисників, воїнів-визволителів, їх патріотизмом і здатністю на самопожертву заради торжества життя. Ми маємо пам’ятати їх. Вони полягли за те, щоб були ми. А багато хто з героїв були нашими ровесниками…”

Вахта пам’яті триває. Летять і летять фронтові листи-трикутники, повертають нам імена героїв, розповідають про немеркнучий подвиг нашого народу, його синів і дочок.

А ми маємо пам’ятати. Пам’ятати і вклонитися до землі тим, хто зберіг мир і життя на землі. Гірко і скорботно, що героїв-ветеранів стає все менше…

Спізнилися ми їх долю розділити,

Вони без нас світ врятували , та для нас.

Вклонитись їм хоча б не запізнитись,

Вклонитись до землі… Живим… Поки є час…

А білі трикутники летять і летять з вічності…