«Не забувайте їх, поки не пізно, поки вони живуть серед живих»: 100 –річчю з Дня народження Євгена Березняка присвячується

Євген Степанович Березняк народився у Катеринославі (нині Дніпропетровську) у 1914 році. Закінчив Кіровоградський педагогічний технікум, вчителював на Дніпропетровщині, пройшовши шлях від рядового вчителя до завідуючого райвно. З 1939 року i до першого дня війни Березняк працював на посадi начальника мiського вiддiлу освiти Львова, де з натхненням почав переводити школи на українську мову навчання. За те, що Березняк «извращает понимание национальной политики» його «друзі» написали скаргу Сталiну… Від неминучої репресії Євгена Березняка врятувала війна, бо напередодні приїзду перевіряючої комісії з Москви, 22 червня, на мiсто впали першi бомби.

Військова біографія Євгена Березняка почалася по-особливому, коли він – викладач потрапив на фронт та ще й у розвідку. Шляхи евакуації дітей зі шкіл-інтернатів привели Є. Березняка у Київ, а потім у Дніпропетровськ, де він розпочав ведення підпільної роботи, суміщаючи вчительську діяльність з роботою рахівника у німецькій фірмі “Украйнель”. Два роки Березняк виконував підпільні завдання в окупованому Дніпропетровську - поширював листівки, передавав зведення "Інформбюро", пройшов першу школу розвідки. Діяльність Березняка в період підпілля зацікавила військову розвідку, яка угледіла у молодому хлопцеві здібності розвідника і Євгену було запропоновано поступити до Московської розвідшколи, вчитися в якій Березняк погодився не вагаючись.

Надивився на злочини гітлерівців він просто не міг залишатися вчителем, а хотів послужити Вітчизні.

Півроку навчання в розвід школі - і Березняка призначили керівником авіадесантної розвідувальної групи спеціального призначення військової оперативної розвідки Першого українського фронту, а 18 серпня 1944 року десантували його розвід групу на територію Польщі.

Впродовж 156-ти днів операції зі звільнення Кракова він і його розвід група відправила командуванню понад 140 радіограм з цінними розвідувальними відомостями, які мали важливе значення для планування та проведення військами фронту операцій з розгрому краківського угрупування супротивника. Терпіла, мовчала, витримувала страшні тортури, не видаючи себе. Інакше, можливо, і не було би звільнення Кракова, і десятків тисяч врятованих людських життів.

Саме група Євгена Березняка роздобула докладний план оборонних споруд Кракова та схему його мінування, що допомогло диверсійно-штурмовим групам 1-го Українського фронту не тільки виявити та знешкодити всі кабелі, але й ліквідувати сам центральний пульт управління.

Аж 1964 року за цей подвиг вже на Батькiвщинi Березняк отримав вiд Польщi найвищу вiйськову вiдзнаку - Срiбний хрест ордена "Вiртутi Мiлiтарi".

Незважаючи на те, що у військовій розвідці гинуло 75 % десантників, група Євгена Березняка під кодовою назвою "Голос" повністю, до єдиної людини вийшла з ворожого тилу і стала широковідомою не тільки в Радянському Союзі, а й в усьому світі. Імена відважних розвідників та таємниця їхніх подвигів були розкриті лише через 20 років після початку Великої Вітчизняної війни.

Разом зі своєю радисткою Ольгою Комар (справжнє ім'я - Єлизавета Вологодська), що була першою дружиною Березняка, Євген потрапив на державну перевірку в підмосковний фiльтрацiйний табір НКВД №174, де слідчий допитував їх зрадників. Втеча з гестапо, що стала приводом допитів, була справжньою удачею, бо допоміг їм в цьому керівник німецької розвідки Курт Гартман, що довгий час був інформатором розвідників.

Велику Перемогу 9 травня 1945 року Березняк зустрів у Дрездені салютом перемоги, а день переможного параду він – переможець провів за колючим дротом у таборі НКВД, запідозрений у зрадi.

Після цього була і страшенна образа на радянську владу, і життя "пiд ковпаком" НКВД та КГБ, і 20 років принизливих доносів з боку сусідів…

Повністю реабілітували Євгена Степановича Березняка тільки у 1965 році, і в цьому ж році він був нагороджений першим радянським орденом - Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Тільки через кілька років після визнання розвід групи Березняка з'явився художній фільм "Майор Вихор", а вже в лютому 1968 року "Известия" опублікували статтю "Здрастуй, майор Вихор" про те, що прототип легендарного майора Вихора живий, проживає в Києві і працює в Міністерстві освіти України, а звуть його Євген Березняк. Після цієї публікації Березняк почав отримувати безліч листів з усіх кінців Радянського Союзу, Німеччини, Польщі, Югославії з проханням розповісти, як же все було насправді.

Йдучи назустріч людям, Березняк написав їм відповідь - книгу " Я - голос", потім видав "Пароль Dum Spiro", є автором сміливої викривальної книги про війну «Євген Березняк розповідає». Загальний тираж книг Євгена Березняка про війну становить більше 2 мільйонів, вони видані українською, російською, польською мовами.

За виконання особливо важливих завдань у ворожому тилу і проявлені мужність і героїзм Євгену Березняку присвоєно звання Героя України. Він володар ордену Богдана Хмельницького, Зірки Героя №5, якою, крім нього, в Україні нагороджені всього 7 чоловік.

30 рокiв Євген Степанович пропрацював у Міністерства освіти Української РСР. Став заслуженим вчителем республіки, кандидатом педагогічних наук, автором числених книжок з педагогiки, членом-кореспондентом Академiї педагогiчних наук. Отримав безліч військових нагород, серед яких – два ордени Вітчизняної війни двох ступенів, три ордени Богдана Хмельницького, орден Трудового Червоного Прапора. У 2001 році Євгену Березняку було присвоєно звання Героя України. 9 травня 2007 року указом Президента Росії радянський військовий розвідник Євген Березняк був нагороджений орденом “За заслуги перед Вітчизною” IV ступеню.

Але найголовнішою в житті Березняка була нагорода не військова - орден за трудову доблесть, який він отримав у тоталітарного 1937 року з рук Михайла Калiнiна у Кремлі.

Незважаючи на повну втрату зору, Євген Степанович до останнього подиху зустрічався  з молоддю, розповідав про війну, про бойових товаришів. На кітелі народного Героя Євгена Березняка ледве вміщувались заслужені медалі, нагороди та відзнаки колишнього СРСР, України, Російської Федерації, Республіки Польща.

Євген Березняк завжди любив Україну, був ладен за неї померти, воював за те, щоб простi люди жили у вiльнiй i заможнiй державi, але, на жаль, до таких часів не дожив...

Джерело: відділ з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю