Оплески не з екрану, а з душі… (фото)
23 квітня 2015 року був звичайний день у середній загальноосвітній школі № 206. Сяяло сонечко, надворі царювала весна. Саме була перерва, і учні 9-Б проводили її по-різному: хто біля дошки малював веселі шаржі, хто наспівував щось, хто палко сперечався про футбольний матч – у кожного було своє заняття.
Дзвоник на урок пролунав, як завжди, раптово. Ще не стихли розмови і пристрасті. Та ось розчинились двері, і поряд з учителем історії Оксаною Юріївною з’явився юнак у військовій формі. Ніхто і не встиг збагнути, хто він. Враз в очі впав довгий свіжий шрам через усю щоку, а далі – на рукаві камуфляжного одягу – емблема з написом «Кіборг».
У класі стало до моторошного тихо, а далі повільно, ніби обережно, підвелися зі своїх місць учні і пролунали перші оплески. Далі – дружніші, щирі, вони були і вітанням, і подякою, і чимось високим… Юнак у формі якось зніяковів: не звик, мабуть, до почестей.
Це був Сашко Самсоненко, випускник середньої загальноосвітньої школи № 206, 2010 року. Нині – доброволець, учасник АТО, якому у 22 роки довелося пройшли найгарячіші точки: Слов’янськ, Дебальцеве, Донецький аеропорт. В одному з боїв його тяжко поранило, і тепер після госпіталю, після багатьох і ще не останніх операцій він повернувся додому.
А зараз прийшов у свою рідну 206-у, яка справді для нього є родинною: тут навчалася його мама, а згодом прийшла сюди працювати учителем обслуговуючої праці. Цю школу закінчила і Сашкова старша сестричка Марійка. І він тут бував задовго ще до вступу в 1-ий клас. Ще досі живе тут його дитинство: його клас, друзі, веселі КВК. І сюди прийшов він подякувати багатьом, а особливо – викладачу предмета «Захист Вітчизни», полковнику у відставці Жояну Василю Юхимовичу, бо саме його наука навчила виживати там під кулями.
Дуже скромний, іноді непомітний, він ніколи не говорив про високе, про любов, але ця любов жила в його серці.
Пройшов строкову службу в армії, поступив до інституту, проте з другого курсу добровольцем пішов на Схід. Йому є що захищати…
Спитаєте, як і де народжуються патріоти, герої? Мабуть, так, як Сашко Самсоненко. На питання учителів, чи повернеться знову на Схід, не сказав нічого, але очі промовляли: а як я можу інакше – там мої друзі. А потім, згодом сказав: «Є така професія – захищати Батьківщину».
Оплески ще звучали. І були вони не ті, що з екрану, з відомого усім патріотичного ролика, були вони з самої душі кожного юнака–дев’ятикласника. Щирі, чисті і справжні. Тому на очах учительки зблиснули сльози.
Хтозна, може, і серед цих юних є майбутні герої. Віримо! І схиляємося перед непомітними подвигами сотень таких, як наш Олександр Самсоненко.
Джерело: школа № 206