Попередження насильства в сім’ї. Розуміння соціальної проблеми

Попередження насильства в сім’ї. Розуміння соціальної проблеми

Домашнє насильство – проблема суспільства

Сім'я зазвичай сприймається як соціальна інституція, у якій зростає любов і теплі взаємовідносини. Проте, на початку третього тисячоліття ще досі у родинах існують насильницькі норми поведінки та шляхи вирішення ситуацій, розв’язання домашніх конфліктів.

Ми всі користуємося – свідомо чи несвідомо – насильницькими методами. Засвоєння насильницьких елементів з дитинства і протягом усього життя – від сім’ї, оточення, державних інституцій – формує в нас насильницьку поведінку. Самоідентифікація «пересічної людини» відбувається так, що вона себе бачить у рамках насильства. Як це відбувається? Розглянемо процес «тренування на насильство» детальніше.

Найперше, це – чого і як вчить родина. Зазвичай у нашій країні існує патріархальний тип сім’ї, тобто, керує та приймає рішення сильна авторитарна особа. Діти змалечку засвоюють, яким чином батьки, дідусь і бабуся, інші родичі реагують одне на одного. Їх привчають до гендерної ролі дівчинки чи хлопчика. Часто дітей не вчать аргументовано дискутувати, розмовляти, шанувати одне одного, а вчать агресивної поведінки або ж повної покори. У них не запитують їхню думку, не враховують побажання. Діти не отримують навичок залагоджувати свої проблеми і досягати своєї мети без конфліктів, мирним шляхом.

Проблема насильства довго була закритою темою та й у наш час існує опір соціуму до цієї проблеми. В суспільній людській свідомості та ЗМІ проблема насильства представлена у дуже урізаній і трансформованій формі «жахів окремого випадку». Існує багато міфів щодо проблеми домашнього (сімейного) насильства, як от: насильство має місце лише у соціально неблагополучних сім'ях, існує певний зовнішній вигляд і соціальне становище громадян, які піддаються насильству та інше.

Проте насильство існує в усіх соціальних групах незалежно від рівня доходу, освіти, суспільного стану, класових, расових, культурних, релігійних, соціально-економічних аспектів.

Особливість насильства у сімейному контексті – як у насильника, так і в жертви – полягає у необхідності продовжувати спілкування, вдається зберігати й підтримувати систему міжособистісних взаємовідносин.

Ось одне із визначень домашнього насильства – це реальна дія чи загроза навмисного фізичного, сексуального, психологічного чи економічного впливу, примусу із боку одного члена сім'ї щодо іншого з метою контролю, залякування чи задоволення власних потреб. 

Виділяють три відмінні риси домашнього насильства:

1. Повторюваність у часі інцидентів багатьох видів насильства (фізичного, сексуального, психологічного та скорочення економічної). Наявність частоти інцидентів – важливий індикатор відмінності домашнього насильства від просто конфліктної ситуації у сім'ї. Щоб сімейний конфлікт міг потрапити до категорії домашнього насильства, необхідно, щоб це повторилося хоча б двічі. Якщо конфлікт має локальний ізольований характер, то насильство має системну основу, складається з інцидентів, що відбуваються один за другим. Конфлікт зазвичай має в основі якусь конкретну проблему, яку можна вирішити.

2. Особливості відносин між об'єктом і суб'єктом насильницьких дій. На відміну від злочину, скоєного надворі незнайомцем, домашнє насильство відбувається у стосунках між близькими людьми, тобто між подружжям або колишнім подружжям, батьками, дітьми та родичами.

3. Домашнє насильство має чіткі риси гендерної проблеми. Найчастіше жертвами насильства стають саме жінки. Нерідко жінки застосовують насильство щодо чоловіків як самозахист чи в цілях припинення насильства зі сторони чоловіків по відношенню самих себе. Трапляються лише поодинокі випадки, коли жінка систематично застосовує насильство, щоб панувати над чоловіком.

Жорстоке поводження не відбувається спонтанно чи без причини. Існують наступні причини (чинники) насильства: психопатичні (схильність до насильства батьків та дітей); соціальні - вплив зовнішніх (соціальних) чинників: бідність, безробіття, соціальна ізоляція, низький освітній і культурний рівень; психосоціальні: структурні, ситуативні і комунікативні (комунікативні чинники визначальні).

Слід зазначити, що яким би не було насильство, воно завжди деградує особистість. Наслідки пережитого насильства для дитини чи дорослої людини можна структурувати, поділяючи їх на фізичні (захворювання, важкі тілесних ушкоджень), психологічні (фобії, нічні кошмари, суїцидальні тенденції) і соціальні (складнощі у міжособистісних відносинах). Можна сказати, що наслідки насильства це «психологічна бомба уповільненої дії», яка включає в себе хронічну депресію, самодеструктивні тенденції, труднощі у функціонуванні подружніх і батьківських ролях.

Джерело: управління у справах сім’ї, молоді та спорту Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.