Спадкування за заповітом
Цивільним кодексом України людині надається право призначити спадкоємців шляхом складання заповіту та розділити спадкове майно, майнові права та обов’язки на свій погляд.
Значення заповіту полягає в тому, щоб визначити порядок переходу всього майна, майнових прав та обов’язків до певних осіб, який буде існувати після смерті заповідача.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майна, майнових прав та обов’язків. Ці розпорядження можуть бути зроблені заповідачем у будь-який час. Оскільки склад спадкового майна визначається на час відкриття спадщини, то не має значення чи було в наявності майно, вказане в заповіті, майнові права та обов’язки на момент складання заповіту. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Якщо в заповіті буде вказане майно, яке на момент відкриття спадщини буде витрачено чи взагалі не придбаним, то в цій частині заповіт буде дійсним.
Заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. Також він має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Частина спадщини, яка не включена до заповіту, спадкується за законом.
Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.
Однією із особливостей заповіту є право спадкодавця на заповідальний відказ, тобто розпорядження заповідача, відповідно до якого на спадкоємця покладається обов’язок здійснити будь-яку дію на користь однієї чи кількох осіб. Його сенс полягає в тому, щоб з усієї сукупності майнових прав та обов’язків, котрі становлять спадщину, виокремити для однієї чи кількох осіб частину прав без передачі пропорційно частини обов’язків. Згаданими особами, на користь яких вчиняються певні дії, можуть бути як спадкоємці за законом, так і сторонні особи.
Предметом заповідального відказу може бути передання у власність, користування, оренду тощо майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.
Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті особи, на користь якої необхідно вчинити певні дії, що сталася до відкриття спадщини.
На кого поширюється право на обов’язкову частку у спадщині і які розміри обов’язкової частки у спадщині?
Спадкодавець в заповіті може залишити майно одному чи кільком із спадкоємців за законом, позбавити права на спадкування одного чи всіх спадкоємців за законом, заповідати своє майно будь-яким особам, в тому числі стороннім. Проте він не має права позбавити прав на спадкування тих своїх спадкоємців, для яких встановлена обов’язкова частка.
Такими спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкодавця. Це найближчі до нього особи, котрі незалежно від змісту, мають право вимагати, щоб їм була залишена зі спадщини половина їх законної частки.
Малолітніми є особи віком до 14 років, неповнолітніми – від 14 до 18. Непрацездатними вважаються жінки, що досягли 55 років та чоловіки 60 років; інваліди I, II, III груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.
Обов’язкова частка виділяється у тому разі, якщо порушуються права такого спадкоємця: він не зазначений у заповіті або йому заповідана частка, що є меншою від обов’язкової.
Що означає заповіт з умовою? Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою.
Умова визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини, не суперечити закону або моральним засадам суспільства.
Джерело: Святошинське районне управління юстиції у м. Києві.