Спроби фахівців змінити щось в сім’ї неможливі без допомоги самої родини
Ніхто не посперечається з тим, що найбільш вразливіша частина українського суспільства - це діти. Адже саме вони потребують особливого захисту й піклування з боку дорослих. Народження дитини, її виховання – моменти надзвичайно важливі та відповідальні. Добре майбутнє дитини закладається в нормальній, повноцінній сім’ї. Неповні сім’ї – це сім’ї, які можуть бути потенційним джерелом дитячої безпритульності та бездоглядності.
З однією з таких сімей працюють фахівці соціальної роботи Святошинського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Сім’я багатодітна, мати виховує дітей одна. Хоча слово «виховує» не дуже підходить до того, що відбувається в даній родині. Мати не усвідомлює всієї відповідальності за виховання дітей, які на неї покладено. Дітям не забезпечено належного фізичного, інтелектуального, емоційного розвитку. Як правило, у дітей в таких родинах, відсутній інтерес до навчання. Для родини, з якою ми працюємо, це правило не стало виключенням. Якщо старші діти, які навчаються в інтернатному закладі, ще якось вчаться, то менша дитина зовсім не цікавиться школою.
Адміністрація навчального закладу, в якому навчається хлопець, неодноразово повідомляла, що дитина без поважних причин пропускає заняття, рівень знань у дитини дуже низький, мати не приділяє уваги вихованню сина.
Саме з цих причин родина була взята під соціальний супровід. Дуже складно довелось налагоджувати стосунки з дитиною. У хлопця були повністю відсутні поняття про правила спілкування з дорослими, та й з однолітками він не знаходив спільної мови.
Майже силоміць маму з сином було відведено на зустріч з адміністрацією школи. Члени родини пообіцяли, що в новому навчальному році проблем з відвідуванням школи та навчанням не буде. Цілий рік родина була під контролем фахівців Центру, які тісно співпрацювали з педагогічним колективом школи: перевірялась присутність дитини на уроках, або відсутність його на навчанні з різних причин. Разом з тим хлопця було залучено до заняття в спортивній секції. Одночасно велась робота з мамою з метою підвищення її батьківського потенціалу.
Та, нажаль, як тільки з сім’єю було завершено роботу в режимі соціального супроводу, все почалось спочатку. Байдужість матері до труднощів дитини у школі, конфлікти між однокласниками та вчителями, привели до того, що хлопець перестав відвідувати школу, почав самовільно залишати місце проживання, без дозволу матері жив з біологічним батьком в квартирах невідомих громадян з сумнівною репутацією, які до того ще й погрожували матері та соціальному працівникові. На вимогу повернутись додому та до навчання хлопець не реагував. Попередження про можливість потрапити до реабілітаційного центру, сприймав як спроби фахівця соціальної роботи його налякати.
В даний час дитина перебуває в центрі соціально-психологічної реабілітації для дітей.
Проводиться робота з родиною, метою якої є повернення дитини в сімейне оточення. Адже, отримавши соціально-психологічну допомогу в Центрі реабілітації, хлопець повернеться в сім’ю, де проблеми залишаються, а то й ще більше загострюються.
Та чи можливо досягнути позитивного результату в роботі з сім’єю, де настільки знижена відповідальність батьків до виховання дітей, нездатність організувати їх дозвілля, де спостерігається рівень низької внутрішньо-сімейної культури, часто принижується гідність особи, відсутнє почуття взаємоповаги?
Спроби фахівців змінити щось в сім’ї неможливі без допомоги самої родини.
Можливо, ситуація що склалась, стане повчальним уроком для всіх членів цієї сім’ї. Можливо вона стане уроком і для самого хлопця. Можливо він зробить висновки і спробує змінити щось у своєму житті та житті своєї родини…
Джерело: Святошинський районний у м. Києві центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.