Студенти «Університету третього віку» відвідали захід присвячений пам’яті Катерини Білокур

У центральній районній  бібліотеці «Свічадо» 16 грудня 2015 року проведено захід щодо відзначення 115-річниці з дня народження художниці Катерини Білокур. На захід запросили студентів «Університету третього віку» Територіального центру соціального обслуговування Святошинського району м. Києва.

Студенти дізнались цікаві факти життя та творчого шляху Катерини, переглядали твори її мистецтва.

Катерина Білокур, як художниця могла б органічно існувати зі своїми картинами у будь-яку епоху. Ніколи не ходила до школи, ніде не вчилася малярству. В загубленому серед левад селі Богданівці (нині Київська область) вона провела усе життя, свідомо витративши його на те, щоб її, сільську жінку-самоуку, просто визнали за художницю.

На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей, прожила «чужою» усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей.

Її визначні роботи: «Квіти за тином» (1935 р.) - барвиста хвиля з рослин, яку ледь стримує огорожа; «Квіти та калині» (1940 р.) - фон глибокого синього кольору, рослини наче потопають в вечірньому повітрі, нагадуючи келихи, наповнені присмерками; «Польові квіти» (1940 р.) - левада під ранковим серпанком туману. Ця картина, як і багато інших її полотен, позбавлена перспективи реального пейзажу. Художниця накладає зображення ретельно виписаних рослин на багате відтінками, але неозначене тло - просто блакить, що ніби «дихає».

Джерело: управління праці та соціального захисту населення