Священні імена. В ЦРБ ЦБС «Свічадо» відбувся огляд періодичної преси
Огляд періодичної преси, зібрав у читальній залі Центральної районної бібліотеки Централізованої бібліотечної системи «Свічадо» управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації чимало любителів перегорнути сторінки періодичної преси. До уваги присутніх головний бібліотекар Ніна Семенівна Розум представила статтю «Олена Теліга: Наша українськість… не йде на жодні компроміси», яку розміщено в газеті «Українське слово» №32 /6-12 серпня 2014р./. Розділ «Священні імена» друкує розгорнуту біографічну довідку про Олену Іванівну Телігу, видатну українську поетесу, публіцистку, громадську і політичну діячку, борця за незалежність України.
Дослідники життя й творчості Олени Теліги пишуть про «феномен цивільної відваги», притаманний письменниці як романтику націоналістичної ідеї, фанатично відданій Україні. У своїй «Розповіді про Олену Телігу письменник Євген Маланюк писав, що особистість цієї жінки була більша за її літературну спадщину: "Вона вся як істота, була якимось протестом проти сірості, безбарвності, нудоти життя... Це була людина, яка хотіла радості, і ще раз радості з королівськими значеннями цього слова».
За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, всі вони вийшли посмертно («Душа на сторожі», 1946; «Прапори духа», 1947; «На чужині», 1947; збірник «Олена Теліга», 1977). Відомий лише сорок один вірш з написаних О. Телігою, більша частина її віршів загубилася.
В окупованому гітлерівцями, напівзруйнованому Києві, О. Теліга створила «Спілку письменників», переважно з початківців. Водночас вона перебирає редагування додатку «Література і мистецтво» при газеті «Українське слово» і готує його під свіжою, бойовою назвою «Літаври». Тут друкувалися талановиті твори українських поетів та прозаїків як знищених сталінізмом, так і емігрантів. Сіючи зерна національної самосвідомості в окупованому Києві, О. Теліга не опублікувала жодного панегірика гітлерівцям, з презирством ставилася до одописців: «Це, мабуть, ті ж самі писаки, що й Сталінові так щедрували». Певна річ, це не могло не викликати підозри фашистів, які після невдалих спроб приборкання «Літаврів» на початку 1942 pоку їх закрили.
Олег Ольжич намагався переконати Олену Телігу виїхати з міста, але вона категорично відмовлялася: «Я з Києва вдруге не поїду». Знаючи про масові арешти українців 7 лютого і про те, що гестапо влаштувало засідку в приміщенні Спілки письменників на Трьохсвятительській вулиці, вона 9 лютого пішла на чергове зібрання, де й була заарештована.
Шановні користувачі! Центральна районна бібліотека ЦБС «Свічадо» з задоволенням надасть бажаючим можливість ознайомитись з повним текстом статті. Газету можна переглянути у читальному залі бібліотеки. Ми чекаємо на Вас.
Джерело: управління культури, туризму та охорони культурної спадщини