Цикл заходів з нагоди 150-річчя від дня народження Михайла Коцюбинського відбувся у підліткових клубах ЦСПК «Щасливе дитинство» (фото)
Усе залежить від людських зіниць –
В широких відбивається епоха.
У звужених – збіговисько дрібниць.
Ліна Костенко
17 вересня 2014 року виповнилося 150 років з дня народження Михайла Михайловича Коцюбинського — видатного письменника, громадського діяча, голови Просвіти в Чернігові, одного з організаторів Братства тарасівців. Він був і залишається одним з найоригінальніших українських прозаїків. Ще й досі модернізм М. Коцюбинського дослідники називають імпресіонізмом в літературі.
Протягом тижня (22-27 вересня) у підліткових клубах за місцем проживання по роботі з дітьми, підлітками та дорослим населенням Централізованої системи підліткових клубів «Щасливе дитинство» управління у справах сім'ї, молоді та спорту Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації пройшли години спілкування, бесіди та літературні читання, присвячені життю та діяльності видатного сина українського народу. Говорили про патріотизм і любов до Батьківщини, ідеї яких пронизують його твори, про значення творчості М. Коцюбинського не тільки для української, але й світової літератури.
Михайла Коцюбинського сучасники часто називали сонцепоклонником. Знайомство з його творчістю наочно підтверджує цю надзвичайно тонку й точну характеристику. Висока художність, вражаюче багатство, світла простота думки й справді мовби пронизують читача життєдайним сонячним промінням, звеличуючи й наснажуючи для добра і творення.
Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька-службовця. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 - 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 - 1880).
Випробовувати сили в літературі Коцюбинський почав рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає проза. З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшли оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «21-го грудня, на введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1885).
Друкуватися Коцюбинський почав у 1890 р. — львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».
На початку 1891 р. Михайло Михайлович їде на Вінниччину в с. Лопатинці, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури і розпочинає серйозну літературну працю. За один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання «Харитя», «Ялинка», «П'ятизлотник», повість «На віру», віршована казка «Завидющий брат». Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий художник.
На початку 90-х рр. частина молодої української інтелігенції, перейнята ліберально-просвітительськими ідеями, створює організацію «Братство тарасівців» (таємна політична організація, ініційована 1891 року харківськими студентами на могилі Кобзаря, де вони присяглися всіма засобами поширювати серед українців його безсмертні ідеї). Активним діячем якої був Коцюбинський. Цей зв'язок відбився на його творчості. У казці «Хо» (1894) письменник підносить значення ліберально-просвітительської діяльності.
З 1898 року Коцюбинський оселяється в древньому Чернігові, отримавши роботу в земській управі. З 1900 до 1911 року працює в статистичному бюро губернського земства. Цей період його життя і творчості особливий. Навколо нього гуртується чернігівська інтелігенція, заохочена й наснажена прикладом дієвого життя Михайла Михайловича.
У 1903 році як член Чернігівської губернської ученої архівної комісії він побував у Полтаві на відкритті пам'ятника І. Котляревському. Зустрічі з відомими діячами української культури справили на нього надзвичайне враження.
Важливим моментом світоглядно-художньої еволюції Коцюбинського було оповідання «Лялечка» (1901). Тут він постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою його творчості.
Дещо окремо в доробку Коцюбинського стоять твори на теми з минулого українського народу — «На крилах пісні» (1895) і «Дорогою ціною» (1901). Їх єднає романтично-піднесена, героїчна тональність.
Новаторською в українській літературі за темою була новела «Цвіт яблуні»: порушувалась проблема ставлення письменника до дійсності, говорилося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадянсько-професійний обов'язок, повинен вболівати за чуже горе, як за своє. До цієї теми Коцюбинський повертається ще не раз (цикл мініатюр «З глибини», поезія в прозі «Пам'ять душі», незавершений твір «Павутиння», новели «Intermezzo» і «Сон»).
У п'ятиліття перед революцією 1905 — 1907 рр. Коцюбинський написав і опублікував оповідання «Fata morgana» (Киевская старина, 1904), в якому вловив ті головні зрушення у свідомості селянства й нові тенденції в еволюції соціальної психології села, які на повну силу виявилися під час революції. Революція остаточно відкрила світові нове село, а Коцюбинський без будь-якого втручання в текст оповідання продовжив його як другу частину повісті. Друга частина повісті «Fata morgana» (опублікована в квітневому номері «Літературно-наукового вісника» за 1910 р.) належить до найвизначніших творчих досягнень Коцюбинського, пов'язаних з подіями першої російської революції.
Провідним жанром малої прози Коцюбинського після 1901 р. стає соціально-психологічна новела.
Останні роки життя великого письменника позначені різким погіршенням здоров'я, загостренням хвороби серця. З 1909 по 1912 рік М. Коцюбинський тричі відвідує Італію, куди виїздив на лікування. Під час поїздок на острів Капрі письменник часто зустрічався з Максимом Горьким, взимку 1911 — 1912 рр. навіть жив у нього і написав там «Коні не винні» та «Подарунок на іменини».
Улітку 1910 року, повертаючись з-за кордону, М. Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Враження, які охопили його від знайомства з побутом, людьми, мовою, традиціями цієї землі, заворожили. Згодом він ще двічі приїжджатиме у цей край, а свої враження увічнив чудовим твором «Тіні забутих предків» (1911 р.). Здається, це були останні світлі й щасливі миті життя, яке невпинно знесилювалося підступною недугою.
Йому не допомагає лікування в університетській клініці Києва, і 25 квітня 1913 року полум'яне серце неповторного майстра слова перестало битися. Поховано Михайла Коцюбинського на Болдиній горі в Чернігові, де він так любив відпочивати, милуючись красою Придесення.
Останні твори М. Коцюбинського — художні нариси «Хвала життю!» й «На острові», написані влітку 1912 р. Вони пройняті пафосом торжества життя над смертю, ідеєю безперервності, вічності людського буття.
«Він був один із тих незвичайних людей, що при першій же зустрічі з ними викликають милостиве почуття задоволення: саме цю людину ти давно чекав, саме для неї у тебе є якісь особливі думки!» — згадував про М. Коцюбинського Максим Горький. Безсумнівно, так сприйматися може тільки людина, яку попри всі її чесноти було наділено головним природним даром — любов'ю до людей.
Митець за покликанням, М. Коцюбинський мріяв створити літопис добра. Але в епоху жорстокості письменник змушений був творити літопис всенародного горя, поневірянь і випробувань. Та надія, як і мрія, не покидала письменника. Світле і тверде переконання у неминучості справдження кращої долі пронизує кожне слово митця, кожну його інтонацію. Хіба не про це він сказав: «Яка сила життя! Ми звикли до нього і не помічаємо перемоги живого над мертвим, дійового над інертним, і ми ніби не знаємо, що сонце творить квіти й плоди з мертвого каменю, не бачимо, як всюди торжествує живе, щоб бадьорити й радувати нас. Ми повинні усміхатися світові дружньо».
Джерело: управління у справах сім’ї, молоді та спорту.