У КГСМ №1 відкрили меморіальну дошку на честь Павла Павловича Антонюка (фото)

15 листопада 2016 року на головному фасаді Київської гімназії східних мов №1 (вул. Львівська, 25) було урочисто відкрито меморіальну дошку на честь Павла Павловича Антонюка - фундатора сходознавчої освіти в Україні, який працював на посаді директора гімназії двадцять п’ять років, був натхненником і засновником Київської гімназії східних мов №1.

Меморіальна дошка була встановлена відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на пропозицію від колективу Київської гімназії східних мов №1.

Довідково: Павло Павлович Антонюк народився 06 липня 1922 року у селі Махнівка Козятинського району Вінницької області.

З 1941 по 1945 рік Павло Павлович брав участь у Другій світовій війні. По закінченні війни мав звання капітана. Дійшов з боями до м. Кенігсберга, був його військовим комендантом. Нагороджений бойовими відзнаками: орден «Бойового Червоного Прапора», орден «Вітчизняної війни» 1 ступеня, орден «Вітчизняної війни» 2 ступеня, двічі одержав орден «Червоної Зірки», орден «Богдана» III ступеня, Знак Парашутист СССР, Знак «Гвардія» та медалі: «За взятие Берлина», «За освобождение Варшавы», «За Відвагу», «За Бойові заслуги», «За Победу над Германией», «За Оборону Ленинграда», «За Оборону Киева», «За победу над Японией», «За взятие Кенигсберга».

Після завершення війни проходив службу в органах МВС СРСР, паралельно з цим навчався у вечірній загальноосвітній школі, займався громадською роботою в системі освіти у Вінницькій області, потім продовжив навчання в Юридичній школі в м. Києві, де здобув кваліфікацію юриста.

Педагогічну кар’єру Павло Павлович розпочав у 1950 році вчителем військової справи в СШ №100 м. Києва, а у 1952 році продовжив навчання на історичному факультеті КДПІ імені Горького.

У 1956 року Павло Павлович знову повернувся до педагогічної діяльності. З 1956 до 1961 року працював вихователем, вчителем, завуч середньої школи-інтернату №2, з 1961 до 1967 року – старшим вихователем, вчителем школи-інтернату №24 м. Києва, у 1967-1974 роках – заступником директора Республіканської спортивної школи-інтернату м. Києва, у 1974-1975 роках – заступником директора спецшколи-інтернату №15 м. Києва.

25 серпня 1975 року Павло Павлович був призначений директором Київської школи-інтернату №1 з поглибленим вивченням китайської мови. На цій посаді Павло Павлович виявив надзвичайний організаторський талант і педагогічну дбайливість.

Вже маючи досвід роботи в школах-інтернатах Павло Павлович поставив собі провідну мету: створити умови для цікавого навчання, виховання, здоров’я і допрофесійної соціалізації вихованців інтернату у громадянському післяшкільному середовищі. Він поіменно знав кожного учня та його біографію. Працював без відпусток і вихідних. Клопотався, шукав подібних собі альтруїстів, шефів, щоб знайти кошти й засоби та забезпечити кожному учневі змістовність буднів, свят, вихідних і канікул. Було створено музей партизанської слави партизанського об'єднання С.А.Ковпака (1982 рік). Діяв зразковий у місті Києві клуб інтернаціональної дружби. Учні 9-10-х класів здобували професію водія, а дівчата отримували професію секретаря-друкарки (машиністки). За ініціативи Павла Павловича і під його керівництвом побудовано шкільну теплицю (складова дослідно-експериментальної сільськогосподарської лабораторії) і картонажний цех для навчально-виробничої праці та профорієнтації учнів, праця у якому давала можливість учням заробляти гроші на власні дрібні витрати.

Павло Павлович незмінно дбав про розвиток можливостей учнів для навчання східної мови якісно та професійно. У пошуках змісту й моделі шкільної освіти він вивчав досвід різних шкіл-інтернатів тодішнього Радянського Союзу з поглибленим вивченням східних мов. Був переконаний, що в Україні необхідно запроваджувати в школах вивчення не тільки китайської, а й інших найпоширеніших східних мов з 1 класу.

Павло Павлович розробив та забезпечив втілення своєї концепції шкільної сходознавчої освіти в Україні. Вперше в Україні було запроваджено вивчення 8 східних мов у Київській гімназії-інтернаті східних мов №1, не зважаючи на те, що в умовах радянської системи в Україні не готували вчителів східних мов, які могли б навчати в школі. З 1981 по 1991 рік навчальний заклад перебував у статусі всесоюзної експериментальної школи з проблематики навчання китайської мови та розвитку особистості учнів. Головна суть концепції полягала в наступному:

- для вивчення східної мови у школах України необхідні вітчизняні виші, що готують вчителів східних мов. Налагоджено постійні освітньо-педагогічні контакти з навчальними закладами країн Сходу. Вперше в Радянському Союзі було започатковано в 1988 році прямі творчі зв'язки з Харбінською школою вищого розряду № 6 (провінція Хейлунзян, КНР), в 1996 році - Англійською школою «Паблік скул» міста Фарідабад (Індія), початковими школами міст Нагоя, Нагано (Японія) та постійні контакти з посольствами різних країн Сходу в Україні;

- створення спеціальної навчально-методичної та матеріальної бази. Підготовка вітчизняних підручників та словників для учнів усіх класів шкіл з поглибленим вивченням східних мов. Справжньою гордістю стала зразкова у м. Києві шкільна бібліотека;

- ефективним засобом вивчення непростої для європейського учня східної мови необхідна добра зорова й слухова увага та пам’ять, яку необхідно розвивати в умовах навчально-освітнього процесу. Найперші доступні засоби: малювання і музика. Відтак було відкрито внутрішню школу мистецтв при школі-інтернаті №1;

- тренування, спорт, оздоровлення. Запрацювала спортивна школа. На зароблені кошти виконано індивідуальний проект і побудовано чотириповерховий шкільний діагностичний лікувально-оздоровчий комплекс із басейном, кухнями східної та європейської, медично-діагностичними кабінетами;

- вивчення мов у контексті рідної і східних культур. Вперше в Україні при навчальному закладі в 1990 році було відкрито музей етнографії України та навчальний кабінет східних культур, який переріс у музей етнографії народів країн Сходу;

- створення міжосвітньої послідовності мережі: дошкільні програми з елементами ознайомлення з культурою народів Сходушкільна мовно-сходознавча допрофесійна освітня програма; програми підготовки вчителя східної мови та викладача-сходознавця (освітні рівні (спеціаліст, бакалавр, магістр). Тісний зв'язок з науковцями. Розвиток науки. Створення умов для наукової сходознавчої орієнтованості школярів і студентів.

У 1989 році школа-інтернат №1 міста Києва зініціювала відкриття спеціалізації «китайська мова» на базі Київського державного педагогічного інституту іноземних мов.

Також у 1989 році за настійним клопотанням Павла Павловича на базі гімназії-інтернату східних мов №1 було відкрито педагогічний дванадцятий клас для підготовки вчителів молодших класів зі східних мов. Це стало початком створення приватного ВНЗ «Київський інститут східної лінгвістики і права, який у 2004-ому році реформовано у Київський університет «Східний Світ». Незмінним Головою ради засновників інституту а потім - університету був Павло Павлович.

У 1990 - 1991 навчальному році в числі перших у місті Києві Київській загальноосвітній середній школі-інтернат № 1 з поглибленим вивченням китайської мови було присвоєно статус «Київська гімназія-інтернат східних мов №1». У вересні 1991 року Київську школу-інтернат з поглибленим вивченням китайської мови №1 реформовано у Київську гімназію-інтернат східних мов №1. Найтяжче у цьому процесі було знайти вчителів та носіїв відповідних східних мов.

В 1991 році розпочалося навчання учнів японської мови, в 1992 році – арабської, перської, гінді мов, в 1993 році - турецької мови, 1996 році - корейської мови, в 1998 році - в'єтнамської мови.

На базі Київської гімназії-інтернату східних мов №1 започатковано успішну діяльність Центру сходознавчої освіти, а з 1999 року - проведення всеукраїнських науково-практичних конференцій «Україна - країни Сходу: діалог мов, культур, педагогічних систем». Для керівників ЗНЗ міста Києва на базі гімназії-інтернату проводилися виїзні семінари слухачів курсів підвищення кваліфікації Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів. Підтримувалися творчі зв'язки з науково-дослідним Інститутом педагогіки і Київським державним університетом імені Тараса Шевченка. Павло Павлович особисто дбав про добробут педагогічних кадрів, ініціював та добивався щорічного поліпшення житлових умов працівників школи інтернату №1.

За успіхи в трудовій педагогічній праці нагороджений відзнаками: «Відмінник Освіти УРСР», Заслужений вчитель школи УРСР», медаллю А.С Макаренка (СРСР), медаллю Н.К. Крупської (СРСР), медаллю «Ветеран праці», Грамотами Національної академії педагогічних наук України.

Помер Павло Павлович Антонюк 25 жовтня 2015 року.