Україна - унітарна держава
Згідно з Конституцією Україна - унітарна держава. До її складу входять 24 області, два міста республіканського значення - Київ і Севастополь - й Автономна Республіка Крим (останні два утворення є тимчасово окупованими Російською Федерацією територіями). Унітарний статус України закріплено статтею 2 Розділу І Конституції України. Правом ініціювати зміни цього Розділу наділені Президент України або не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради. Ухвалювати такі зміни теж має конституційна більшість Верховної Ради - із затвердженням їх на Всеукраїнському референдумі (стаття 156 Основного Закону), який призначає Президент України.
В українському суспільстві немає реальних прихильників федерального устрою. Коли відстоюють такий устрій, то мають на увазі зовсім інше. За федералізацію виступають або окремі "лідери" самопроголошених територій, щоб забезпечити собі владні повноваження (а також уникнути відповідальності за злочини), або підтримувані Росією антиукраїнські, антидержавницькі сили.
Нині у світі за федералізацію України виступають переважно російські політики та підконтрольні їм ЗМІ. Однак, після анексії Криму та російської агресії на сході України ці ідеї, цілком резонно, сприймаються як відверто антиукраїнські, оскільки їх метою є послаблення та руйнування Української держави. Федералізація передбачає формування органів влади суб’єктами федерації, на які Москва може здійснювати вплив напряму, особливо у південно-східних регіонах. Навмисно загострюватимуться штучні проблеми: мови, національних героїв, культурної орієнтації, тлумачення історичних подій, освіти тощо. Мета цього - посилення сепаратистських тенденцій та розкол України. Крім того, через суб’єкти федерації робитимуться спроби блокувати євроінтеграційні прагнення України.
Сучасна Україна, як і будь-яка інша держава світу, не є однорідним національно-державним утворенням. Проте федералізація (тобто перетворення унітарної держави на федеративну) навіть теоретично не може вирішити культурні, мовні, релігійні, етнографічні, національні питання. Навпаки - через зовнішнє "підігрівання" слугувала б основою для поглиблення розколу та ослаблення держави.
Та навіть якби не цей аргумент, ідея федералізації абсолютно неприйнятна для України.
Замість того, щоб зняти протиріччя, федералізація може посилити розкол країни, оскільки передбачає більшу культурну, економічну й навіть політичну замкнутість регіонів та, відповідно, загострення суперечностей між ними на ґрунті героїзації різних за поглядами історичних осіб, культурної та економічної орієнтації, різності традицій, мови, конфесійної належності, тощо.
Федеративні країни формуються внаслідок інтеграційних процесів, що охоплюють певні національно-територіальні утворення, а не у результаті поділу держави. Найстійкіші федерації виникали шляхом об’єднання незалежних суб’єктів (Канада, Німеччина, СТІТА тощо). Недарма в перекладі з латинської федераціо означає "союз, об’єднання". Отже, відповідно до цієї "традиції" Україна мала б спочатку розпастися на державні утворення, які потім могли б створювати федерацію, що само по собі абсурдно.
Федералізація в Україні не має жодних економічних чи національних передумов. Попри культурні розбіжності, у нас немає економічно самодостатніх регіонів чи національно-територіальних одиниць, які могли б аргументовано претендувати на окремішність.
Сьогодні переважна більшість суверенних держав світу, а особливо європейських, є унітарними.
Сучасні опитування громадської думки свідчать про непопулярність ідеї федералізації України. Лише 12-15% українців підтримують таку ідею (явно не розуміючи, що насправді за цим стоїть, або маючи на увазі сепаратизм).
Федералізація призвела б до збільшення рівня бюрократії в регіонах, а в умовах корупції - до розкрадання коштів на регіональному рівні.
Джерело: відділ з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськістю та засобами масової інформації