Увага! Сказ – смертельне захворювання!
Сказ (водобоязнь) – гостре вірусне захворювання, що передається через укус або ослинення пошкодженої шкіри чи слизової оболонки хворою на сказ твариною.
Сказ є зоонозом номер один у світі. Відповідно оцінки ВООЗ, він входить у п’ятірку найбільш небезпечних хвороб, спільних для людей і тварин, що завдають значні соціально-економічні збитки.
Існує 2 типи осередків сказу : природний (дикий) і міський.Джерелом збудника інфекції в осередках дикого сказу є дикі тварини : лисиці, вовки, скунси, песці, миші-полівки, летючі миші. В осередках міського сказу головним джерелом інфекції є собаки, кішки, корови, коні, свині.
Вірус у великій кількості міститься у слині заражених тварин, з’являючись у ній за 7-10 днів до розвитку клінічних проявів хвороби.
Рабічна інфекція є світовою проблемою, яка загострюється в останні десятиліття у зв’язку з широким розповсюдженням сказу природного типу, основним джерелом якого в Європі, в т.ч. в Україні, є лисиці.
У країні, осередки сказу як і в попередні роки зареєстровані в усіх природно-географічних зонах і регіонах країни.
Найбільш інтенсивно епізоотичний процес мав перебіг у Вінницькій (243 випадки), Запорізькій (141 вип.), Київській (106 вип.), Дніпропетровській (98 вип.), Чернігівській (85 вип.), Одеській (77 вип.) областях.
Питома вага захворюваності тварин у цих шести областях складає 49,4% від усієї захворюваності в Україні (750 вип.). Досить значне зростання захворюваності зареєстровано у Київській (на 31 вип.), Волинській (на 18 вип.), Харківській (на 15 вип.) областях.
Як і в попередні роки складна епізоотична ситуація є наслідком слідуючих основних факторів:
- сприятливі для виживання та розмноження мишовидних гризунів (основної кормової бази лисиць, основних резервуарів збудника сказу в природі ) погодні умови в останні роки та недостатні обсяги дератизаційних заходів у зв’язку з фінансовими труднощами;
- проблема наявності безпритульних собак, котів у населених пунктах, цьому сприяють відсутність законодавчих документів щодо правил та порядку утримання тварин в населених пунктах та незадовільна реалізація Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21.02.2006 р. № 3447-IV.
Підтриманню популяції безпритульних тварин у населених пунктах сприяє і незадовільна робота комунальних служб стосовно зберігання та своєчасного вивезення побутових відходів, зокрема, харчових., внаслідок чого безпритульні тварини мають легкодоступний корм і, відповідно, сприятливі умови для виживання.
Незадовільно проводяться заходи щодо регулювання чисельності диких хижих (м’ясоїдних) тварин, особливо лисиць, внаслідок чого показники їх щільності в окремих регіонах значно перевищують епізоотично допустимий рівень (1 особина на 1000 га). Так, у Івано-Франківській області цей показник складає - 18,8, Закарпатській -7,0, Хмельницькій – 3,1, Тернопільській -2,5, Київській -2,3, Житомирській -2,0, Донецькій -1,9, Рівненській, Кіровоградській – по 1,0.
Внаслідок цього місця помешкання диких м’ясоїдних тварин наблизилися до населених пунктів, через що поява лисиць не тільки у сільських, але і у міських населених пунктах (околиці, парки) не є таким уже надзвичайним явищем.
В умовах неблагополучної епізоотичної ситуації, невирішеної проблеми боротьби з безпритульними непродуктивними тваринами (собаками та котами) у населених пунктах, незадовільного контролю за їх утриманням та неефективних заходів регулюванням чисельності своєчасна та кваліфікована спеціалізована медична допомога особам, які зазнали нападу тварин, особливо з підозрою захворювання їх на сказ та хворими на сказ залишається однією з найбільш важливих ланок у комплексі заходів запобігання захворюванню людей на сказ.
Звертає на себе увагу та викликає тривогу наявність в останні роки досить значної кількості осіб, які звертаються за антирабічною допомогою, що свідчить про недостатню організацію запобіжних заходів щодо сказу.
За 2013 рік у медичні заклади країни звернулися з приводу нападу тварин 84080 осіб (185,3 на 100 тис. населення) – на 14,6% менше минулого року ( 98446 осіб, 216,6 на 100 тис.).
Зареєстровано 3 випадки захворювань людей на сказ – по 1 у Київській, Харківській, Донецькій областях (усі дорослі). У попередньому році випадки захворювань людей на сказ не реєструвалися.
По м. Києву за антирабічною допомогою звернулось 4912 осіб (174,5 на 100 тис. населення ), в т.ч. 58 осіб були укушені тваринами, хворими на сказ.
По Святошинському району таких осіб було – 353 (129,2 на 100 тис. населення). 32 особам були проведені антирабічні щеплення через можливість захворювання на сказ.
Враховуючи, що сказ є смертельним захворюванням : летальний результат наступає в 100 % випадків розвитку клінічної симптоматики, головним у боротьбі з цією хворобою є проведення профілактичних заходів.
Профілактика сказу в першу чергу спрямована на зниження захворюваності серед тварин і обмеження ймовірності укусу бродячими і дикими тваринами людини. Велике значення у цій роботі має і боротьба з безпритульними тваринами.
Домашні тварини в обов'язковому порядку піддаються плановій вакцинації від сказу. Особи з декретованих категорій громадян (працівники ветеринарних служб, собаколови, мисливці і т.д.) проходять імунізацію антирабічною вакциною (триразове внутрішньом'язове введення). Через рік проводиться ревакцинація і надалі в разі збереження високого ризику зараження, рекомендується повторення імунізації кожні три роки.
У разі укусу твариною обов'язково проводиться комплекс заходів, спрямованих на запобігання сказу: рана промивається 20 % мильним розчином, не зупиняючи кровотечу, обробляється антисептиками, накладається асептична пов'язка, після чого слід негайно звернутися в травматологічний пункт (або до хірурга або фельдшера ФАП). У найкоротші терміни проводиться курс профілактичної антирабічної вакцинації (сухою інактивованою вакциною) і пасивної імунізації (антирабічний імуноглобулін). Схема профілактичних ін'єкцій залежить від локалізації укусу, глибини рани і ступеня забруднення слиною.
Джерело: лікар-епідеміолог санепідслужби Святошинського району Г.П.Кішенець