В бібліотеці імені Махтумкулі ЦБС «Свічадо» розгорнута книжкова виставка приурочена до 120-річчя від дня народження Олександра Петровича Довженка
Щороку ЮНЕСКО вшановує пам’ять найвидатніших синів усіх народів і часів, які подарували людству свою мистецтво, талант і любов.
Цього року, 10 вересня 2014 року, виповнилося 120 років від дня народження відомого на весь світ українського кінорежисера, кінодраматурга і письменника Олександра Петровича Довженка. До цієї ювілейної дати в бібліотеці ім. Махтумкулі ЦБС «Свічадо» управління культури, туризму та охорони культурної спадщини бібліотекар читального залу Вишневська Л.Я. підготувала книжкову виставку «Великий зодчий українського кінематографу», а завідувач бібліотекою Лопата Ю.В. провела захоплюючу інтернет- презентацію «І болем в серці проросла нещасна рідна Україна». Учасники презентації ознайомились з відеосюжетом, присвяченим О.Довженку «Мислитель і поет» (2013р.)
До відома:
Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 року в селищі В'юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, був відмінником, потім у Глухівському учительському інституті.
Протягом 1914–1917 pоків Олександр викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту.
О. Довженко в 1921 році працював завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. Наступного року – в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР. Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в Берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.
У 1923 році повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко».
О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Протягом 1926–1933 pоків він працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. У 1930 році О. Довженко зняв картину «Земля», яка вивела українське мистецтво в широкий міжнародний простір й принесла митцю світову славу. Цього ж року разом зі своєю дружиною і, надалі, режисером усіх його фільмів Юлією Солнцєвою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію.
У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка».
У 1932 році Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм». Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933 року працював на «Мосфільмі».
У 1935 році Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з’явився «оптимістичний» «Аероград». У 1939 році вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа.
Протягом 1941–1945 pоків О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був Сталіним заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну.
За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець у 1949 році одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після «України в огні».
Протягом 1949–1956 pоків Довженко викладав у ВДІКу (Всесоюзному Державному інституті кінематографії), ставши професором цього навчального закладу.
У 1956 році у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», з цього приводу Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море». У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму. А 25 листопада 1956 року Олександр Довженко раптово помер.
У 1957 році з’явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави.
На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958 році 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка.
За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п’єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» (1928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко – першим поетом кіно. Низку кіноповістей О. Довженка було екранізовано після його смерті: «Повість полум’яних літ», «Поема про море», «Зачарована Десна».
Вільний світ відчув, що в особі Довженка помер не просто собі великий кінорежисер, а творець і речник нової ери в мистецтві, нового творчого духу і світовідчування. Українець, який живе за кордоном і може стежити за духовим життям світу, міг бути щасливим із того, що розстріляне Кремлем українське відродження не тільки не вмерло, а, навпаки, прорвало «залізну завісу» і завоювало визнання світу, бо Довженка шанували і шанують у широкому світі не за сталінські фільми «Аероград» та «Мічурін», а за його перші три великі українські фільми «Звенигора», «Арсенал», а головне – за фільм «Земля». Довженко завоював собі світ тими фільмами, що належать до «розстріляного відродження» і які були заборонені Кремлем у час масового погрому України на початку 30-х років.
Джерело: Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації