В підліткових клубах ЦСПК «Щасливе дитинство» триває правове навчання і виховання дітей (фото)
Черговим етапом правового навчання та виховання вихованців підліткових клубів ЦСПК «Щасливе дитинство» стало знайомство дітей з першою в світі демократичною конституцією «Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького».
3 - 4 квітня в Централізованій системі підліткових клубів «Щасливе дитинство» управління у справах сім'ї, молоді та спорту Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації пройшли бесіди для дітей середнього та старшого шкільного віку «Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького» — першої української конституції — найцікавішої пам'ятки української правничої думки.
5 квітня 1710 р. на зборах козацтва біля містечка Тягина (турецька назва цього містечка — Бендери) на правому березі річки Дністер були прийняті «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» (скорочена назва документу «Конституція Пилипа Орлика») публічною ухвалою обох сторін, підтверджені під час виборів підписом, печаткою і відповідною присягою нового гетьмана. А 10 травня 1710 р. Конституція Пилипа Орлика ще й санкціонована шведським королем Карлом XII.
Відрізняло акт від традиційних гетьманських статей і робило його подібним до пізніших європейських конституцій те, що він укладався не між гетьманом і монархом (протектором української держави), а між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу. У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.
«Конституція Пилипа Орлика», або Бендерська конституція з'явилися на світ у серед тієї частини українського козацтва, яка пішла за Мазепою і в результаті опинилася у вимушеній еміграції.
Цей документ відомий український історик О. Оглоблін назвав «другою поразкою... гетьмана Мазепи після Полтавської катастрофи, яка завдала великого удару гетьманській владі». Сучасні дослідники вказують, що Бендерська конституція «випереджала свій час», небезпідставно акцентують, що навіть «французькі просвітителі ще не наважувалися на розробку тих громадянських ідей, які було закладено в ній. Уперше в Європі було вироблено реальну модель вільної незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу й самовизначення, модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя».
Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.
Намагаючись врахувати досвід попередньої боротьби за національну незалежність, гетьман П. Орлик шукає засоби подолання основної помилки І. Мазепи, суть якої - у відсутності надійної соціальної опори для здійснення об'єднання в межах однієї держави усіх українських земель. Йдеться про пошуки оптимальної формули консолідації українського суспільства.
Характерною рисою Конституція Пилипа Орлика є органічне поєднання традиційності й новаторства. Спрямований на політичне та церковне відокремлення України від Росії, дотримуючись неподільності українських земель на Правобережжі та Лівобережжі, цей документ вносить суттєві корективи і в модель державної структури, і в пріоритети соціальної політики. У Конституції наголошувалося на обмеженні самовладдя гетьмана, оскільки саме «через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні в Запорозькому війську незлагоди, розорення прав і вольностей, посполите утяження». Обмеження гетьманських повноважень виявлялося в посиленні впливу на внутрішню та зовнішню політику членів загальної Ради, у підвищенні ролі військового генерального суду, який позбавляв гетьмана права «карати своєю приватною помстою та владою», у чіткому розмежуванні військового скарбу й особистих фінансів гетьмана та ін. За оцінками фахівців, гетьману відводилася роль, рівнозначна сучасній президентській.
Конституція прокламувала розширення демократичних засад у суспільстві. Йшлося про створення своєрідного козацького парламенту - загальної Ради. До складу цього представницького політичного органу мали входити вся старшина (генеральна, полкова, сотники), делегати Запорозької Січі та представники від полків. Характерно, що загальна Рада мала бути не формальним, а робочим органом. З цією метою планувалося її збирати тричі на рік - на Різдво Христове, Воскресіння Христове та Покрову Пресвятої Богородиці.
Надзвичайно важливими були пункти, які стосувалися повернення Запорозькій Січі традиційних вольностей і прав та гарантували запорожцям гетьманську підтримку. Планувалося очищення території Запорозького Низового війська від «городків та фортець московських» і від «московської посесії», повернення Січі міста Трахтемирова та збереження за запорожцями прав на «Дніпро увесь згори від Переволочної вниз». Усім цим діям гарантувалася підтримка гетьмана, який до того ж брав зобов'язання «чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську».
Проводячи далекоглядну політику, Орлик у проекті конституції підтвердив права та привілеї, свого часу надані Києву та іншим українським містам (збереження за ними прав на самоврядування, що базувалося на Магдебурзькому праві).
Одним із основних елементів Конституції Пилипа Орлика є помітне обмеження соціальної експлуатації. Суть своєї соціальної політики гетьман висловив так: «Щоб людям військовим і посполитим зайві не чинилися утяження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони, покинувши житла свої, звикли в закордонних державах шукати спокійнішого, легшого й кориснішого собі мешкання». З цією метою П. Орлик планував ревізію захоплених старшиною земель, відміняв обтяжливі для народу оренди, відкупи, ярмаркові податки, військові постої та ін.
Бендерська конституція мала на меті консолідацію українського суспільства, про що свідчать зафіксовані в ній обмеження самовладдя гетьмана, розширення демократичних засад у суспільстві, повернення Запорозькій Січі традиційних прав і вольностей та особливого статусу, підтвердження прав українських міст, обмеження соціальної експлуатації. Єдиний недемократичний пункт цього документа, який стверджував виняткові права православ'я в Україні, також був спрямований на ідею суспільної єдності.
Конституція П. Орлика, створена на основі узагальнення попереднього історичного досвіду, була спробою сформувати надійне соціальне підґрунтя для реалізації національно-державницьких планів.
П. Орлик активно намагався реалізувати свою програму на практиці та відновити повноцінну українську державність. Вже 1711 р., уклавши військово-політичний союз з кримським ханом, він вирушив походом на Правобережжя. Завдяки переходу на бік П. Орлика козаків правобережних полків (за винятком Білоцерківського), а також селян і міщан до середини березня вдалося визволити від російських залог майже всю південну і центральну частини Правобережжя. Однак поразка під Білою Церквою, зрада союзників-турків і татар, укладення Росією Прутського трактату зашкодили державотворчим планам П. Орлика і не дали змоги на практиці реалізувати його демократичну конституцію. Гетьман помер на вигнанні 1742 р. «Разом з ним, - на думку Д. Дорошенка, - надовго зійшла в могилу ідея незалежної української держави».
Україномовний оригінал Конституції було віднайдено у Російському державному архіві давніх актів співробітниками Центрального державного історичного архіву України (м. Київ) у жовтні 2008 року. Віднайдений комплекс документів включає оригінальний текст Конституції, складений староукраїнською мовою, а також оригінальний підтверджувальний диплом Карла ХІІ на обрання Пилипа Орлика гетьманом. Автентичність цих документів підтверджується власноручним підписом гетьмана Пилипа Орлика та печаткою Війська Запорозького на рожевому воску з червоною стрічкою, а також власноручним підписом шведського короля Карла ХІІ на підтверджувальному дипломі та місцем, де раніше була королівська печатка, що, на жаль, не збереглася. Латиномовна копія XVIII століття зберігається в Національному архіві Швеції (тека «Справи Козаччини»). До архіву документ потрапив після розкопок на сільськогосподарських угіддях. Його знайшли у глиняному горщику, згорнутим у сувій. На думку шведських учених, документ переписав Пилип Орлик для вручення дипломатам європейських держав. Його готували для транспортування, але через певні обставини закопали.
Конституція складалася зі вступу і 16 статей.
Вступ (преамбула) містив інтерпретацію історії українського народу, яка мала пояснити, чому Україна розриває з московським царем і переходить під шведську протекцію.
Зміст ст. 1 зводився до закріплення панівного становища православ'я у майбутній державі і безпосереднього підпорядкування київської митрополії константинопольському патріарху.
Ст. 2 передбачала непорушність законів, привілеїв і кордонів України під протекторатом шведського короля та заходи щодо повернення після війни всіх полонених українців.
Ст. 3 підтверджувала традиційний союз із Кримським ханством.
Ст. 4 і 5 стосувалися повернення козакам їхніх традиційних територій у Придніпров'ї, привілеїв на ловлю риби тощо.
Ст. 6 закріплювала принципи діяльності органів державної влади: гетьман мав вирішувати поточні справи за порадою Генеральної старшини, тричі на рік для вирішення найважливіших справ мала збиратися Генеральна Рада у складі Генеральної старшини, полковників зі своїми сотниками та урядниками, Генеральних радників (представників від полків) і послів від Низового Війська Запорозького.
Ст. 7 передбачала створення Генерального суду.
Ст. 8 встановлювала право Генеральної старшини особисто доповідати гетьманові про стан доручених їм справ.
Ст. 9 визначала компетенцію Генеральних і Полкових скарбників.
Ст. 10 зобов'язувала гетьмана дбати, щоб на простий народ не покладали надмірних тягарів, вимагала забезпечити вільне обрання на всі державні посади.
Ст. 11 проголошувала звільнення від податків і повинностей усіх козацьких сімей та їхніх господарств.
Ст. 12 передбачала проведення після війни ревізії всіх публічних і приватних володінь, перевірки правомірності накладання повинностей або звільнення від них.
Ст. 13 підтверджувала права і привілеї Києва та інших міст України.
Ст. 14 обіцяла в майбутньому полегшити підводну повинність, яка визнавалася «найбільш прикрою та тяжкою для народу».
Ст. 15 скасовувала окремий загальний податок на утримання «гетьманської лейб-гвардії».
Ст. 16 регламентувала порядок стягнення ринкового податку.
Таким чином, Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних правових ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Проте реальної сили на території України вона так і не набула й назавжди лишилася в історії тільки як оригінальна правова пам'ятка, своєрідна юридична платформа «мазепинського руху».
Джерело: управління у справах сім’ї, молоді та спорту Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації