Великий син єврейського народу

В історії, день 4 серпня  1940 року пов’язаний зі смертю Володи́мира (Зеєва) Євге́новича Жаботи́нського, єврейського письменника і публіциста, одного з лідерів 

сіоністського руху; співзасновника держави Ізраїль та його збройних сил (Гаґана). 

Народився Жаботинський 6 (18) жовтня 1880 року в місті Одеса.

Жаботинський здобув вищу освіту, завдяки літературному даруванню і лінгвістичним здібностям, вже у віці 18 років став іноземним кореспондентом газет «Одеський листок» і «Одеські новини» — спочатку в Берні, а потім в Римі.

Після перебування за кордоном став членом редакції і провідним фейлетоністом газети «Одеські новини». Написані ним в цей період драми ставив Одеський міський театр, а поема «Бідна Шарлота» (про вбивцю Марата Шарлоту Корде) отримала високу оцінку критиків.

Єврейські погроми в Росії 1903—1905 років привели Жаботинського до руху сіоністів: він вступає в єврейську самооборону, збирає гроші для купівлі зброї. Вивчивши іврит, Жаботинський 1904 року переклав російською мовою «Оповідь про погром» Х. Н. Бяліка.

У 1903 році Жаботинський став членом редакції журналу «Єврейське життя», а пізніше — журналу «Світанок». Жаботинський активно брав участь в створенні Союзу для досягнення повноправності єврейського народу в Росії (1905) і розробці Гельсингфорсської програми (1906).

На початку Першої світової війни Жаботинський почав кампанію за створення єврейської національної військової частини у складі сил союзників. У 1917 р. уряд Англії дав згоду на такі бойові частині в рамках британських збройних сил. Жаботинський вступає рядовим в Єврейський легіон, проходить курс сержантів, а пізніше одержує офіцерське звання. Проте війна закінчилася до того, як єврейські батальйони, за винятком першого, в якому він служив, взяли участь в боях.

Після світової війни Жаботинський оселився в Палестині. Після розпуску легіону він організував з його колишніх бійців перші загони самооборони, які під час арабських безладів 1920 р. намагалися прорватися в Старе місто Єрусалиму для захисту єврейського населення. За цю акцію військовий суд засудив Жаботинського до 15 років каторжних робіт, проте бурхливі протести в Палестині, Англії і Америці змусили англійські власті спочатку пом'якшити, а потім і зовсім відмінити вирок. На 12-му Сіоністському конгресі (вересень 1921 р., Карлсбад) В. Жаботинський знов вибраний у виконавчий комітет Всесвітньої сіоністської організації, в 1923—1924 рр. об'їхав з лекціями багато країн Європи. Але дуже швидко у нього виникають ідейні розбіжності з більшістю, включаючи лідера організації Вейцмана. Жаботинський вимагав посилення в діяльності сіоністів політичного елементу та гарантій єврейської державності «на обох берегах Йордану». Жаботинський проголосив необхідність ревізії традиційного сіонізму, звідки походить назва очолюваної ним течії: ревізіонізм.

У відношенні арабського питання Жаботинський та ревізіоністи, на противагу Вейцману, що схилявся до дипломатичних методів, і особливо на противагу арабофільскої течії в сіонізмі, виступали за необхідність розвитку єврейських воєнізованих структур та жорсткого силового тиску на арабів, щоб змусити їх примиритися зі створенням єврейської держави в Палестині. Мирним же шляхом, згідно з поглядами Жаботинського, араби з природного патріотизму не готові допустити здійснення сіоністської ідеї в жодній формі. При цьому Жаботинський виступав за надання арабам повної рівноправності, але як національній меншині в єврейській державі та після того, як вони погодяться з фактом існування цієї держави. Профашистські тенденції іноді виявлялися в ревізіоністському русі, але сам Жаботинський був їх принциповим противником. Він писав шанувальникам фашизму: «Такий підхід виходить за всякі рамки допустимої романтики. Я вважаю вашу святу одержимість помилкою, бо вона руйнує те, що дорого мені... ревізіоністський рух заснований на демократичних цінностях XIX століття, і він може вважати своїми лише тих, хто керується цими цінностями та моральним законом»

1923 року Жаботинський вийшов із правління Всесвітньої сіоністської організації на знак протесту проти прийняття нею «Білої книги» В. Черчілля, що констатувала неможливість перетворення Палестини в мононаціональну єврейську країну. Того ж року виникає гурток його прихильників, що згуртувались навколо редакції очолюваного Жаботинським тижневика «Світанок». 1925 року коло його прихильників організаційно оформилось в Союз сіоністів-ревізіоністів зі штаб-квартирою в Парижі. На 15-му конгресі Всесвітньої сіоністської організації фракція ревізіоністів запропонувала оголосити створення єврейської держави офіційною метою руху, але не отримала підтримки. 

Остаточно розкол у сіоністському русі оформився 1935 року з утворенням «Нової сіоністської організації» під головуванням Жаботинського, з такою програмою:

З ревізіоністського руху, створеного Жаботинським, вийшли сучасні ізраїльські «праві», які представлені блоком «Лікуд» і з 1970-х років відіграють значну роль у політичному житті Ізраїлю.

З приходом до влади в Німеччині Гітлера (1933) Жаботинський закликав до організації всесвітнього бойкоту німецьких товарів і виступив проти угоди Єврейського агентства з німецьким урядом про передачу до Палестини майна німецьких євреїв, які відправлялися туди.

На Віденському конгресі у вересні 1935 р. виникла Нова сіоністська організація, президентом якої став Жаботинський. Виконавчий комітет цієї організації перебував у Лондоні, і Жаботинський 1936 року поселився там. Він публікував різними мовами роботи з проблем єврейства і сіоністського руху, статті і фейлетони на загальні теми, перекладав на іврит твори класиків європейської і американської літератури. Тоді ж написав (російською) два романи: «Самсон Назорей» (1926) і «П'ятеро» (1936).

З 1923 року -  будучи редактором відновленого тижневика «Світанок», що виходив у Берліні, потім в Парижі Жаботинський крім публіцистичних текстів, публікує романи: історичний роман «Самсон Назорей», автобіографічний роман «П'ятеро» (1936). В автобіографічному романі «П’ятеро» Жаботинський зображує трагічну долю асимільованої єврейської родини в Одесі епохи 1905 року — однин з найкращих прозових творів 1930-х років, однак майже не привернув увагу критики, але був перевиданий в 2000-х роках. У 1985 році було видано мемуари «Повість моїх днів» .

Після початку Другої світової війни Жаботинський у лютому 1940 року виїхав у США, де розпочав переговори про створення єврейської армії для спільної з західними країнами боротьби проти нацизму.

4 серпня  1940 року Жаботинський помер від серцевого нападу в таборі  Бетара біля Нью-Йорка. У написаному ним у листопаді 1935 року заповіті Жаботинський просив поховати його там, де його застигне смерть, і перевезти його прах в Ерец-Ісраель тільки згідно з ухвалою уряду єврейської держави, в швидкому створенні якої він був упевнений. Проте лише 1964 року за ухвалою уряду, очолюваного Л. Ешколом, останки Жаботинського і його дружини Іоанни (1884—1949) перевезли до Ізраїлю та поховали на горі Герцля в Єрусалимі.

• Жаботинський про українську мову:

 «Був я нещодавно на Дніпрі і в дорозі, подорожуючи у вагоні третього класу, прислухався до розмов тамтешнього простолюду. Мене вразила їхня говірка — явне зіпсуття, явна хвороба української мови. Хохли просто сипали великоруськими словами, великоруськими зворотами, а основна мова та її склад були українські; виходило дещо досить потворне, ні Богові свічка, ні чортові шпичка. Слухаючи цю недоладну суміш двох мов, я замислився про вмирання малоросійської мови. Адже це безперечно, що вона вмирає. Чи зникне остаточно, чи ще прокинеться й буйно розквітне — інше питання: адже не можна забувати, що українські мовляни живуть не лише в Росії,— а галицькі русини плекають свою мову, створюють нею літературу і не дозволять їй згаснути навіть і тоді, коли останній Остапенко в Росії перехреститься на Євстафієва. Але це — справа майбутнього, а тепер наявний такий факт: занепадає малоросійський говір. Занепадає говір, що ним розмовляли впродовж сторіч мільйони живих людей, і розмовляли не з примусу, а тому, що з ними цей говір народився і з ними зріс, тобто віддзеркалив у собі всі звиви й ухили психіки цього народу… Коли у вагоні третього класу вслуховувався в цей сором української мови, мені — хоч я сам не малорос і не слов'янин — кортіло гукнути на цілий слов'янський світ: «Чому ви дозволяєте? Адже тут перед вашими очима остається збиток і згуба слов'янського добра!»

• Жаботинський про Петлюру:

Я з ними виріс, разом з ними провадив боротьбу проти антисемітів та русифікаторів — єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів

У Тель-Авіві є Інститут Жаботинського, що займається увічненням його пам'яті та спадщини.

В Інформаційному  центрі Центральної районної бібліотеки Централізованої бібліотечної системи «Свічадо»  відбулося  електронне інформування: «Символ порозуміння: Володимир Жаботинський». Е-інформування для тих, хто хоче більше знати.

Джерело: управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації