Вихованці ЦСПК «Щасливе дитинство» помандрували «Тарасовими місцями» (фото)
В рамках відзначення 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка старші вихованці підліткового клубу за місцем проживання «Сокіл» Централізованої системи підліткових клубів «Щасливе дитинство» управління у справах сім’ї, молоді та спорту 9 листопада здійснили тематичну екскурсію «Шевченківські місця: Прохорівка, Михайлова Гора, Садиба Максимовичів та Меморіальний дуб Кобзаря.В Прохорівці відчули дух тієї України, яку описував і якою марив Тарас Григорович Шевченко. Краса цих місць – містична, хвилююча душу. Це краса героїчної епохи України, з її холодним і величавим Дніпром, лицарями степів козаками і світом таємничих стародавніх легенд.
Знаходиться село на Лівому березі Дніпра, на сім кілометрів нижче Канева, майже навпроти могили Шевченка. Важливим є те, що Дніпро в цьому місці залишився майже не спаплюженим ГЕСами: водосховище починається на 15-20 кілометрів нижче за течією. Лівий берег, зазвичай низький, в районі Прохорівки весь горбистий, в пагорбах по 100-150 метрів заввишки. У 18 столітті село було центром козацької сотні. В 1861 році тут проживало 1 407 осіб. На початку XX століття в Прохорівці проживало 2 400 осіб в 436 господарствах. А нинішня Прохорівка – село з чотирма сотнями мешканців...
Колись Прохорівка була улюбленим місцем української інтелігенції. Поблизу села існував хутір Михайлова Гора. Тут, на Михайловій горі, був маєток першого ректора Київського університету Михайла Максимовича (який на знак незгоди з політикою російського царизму вимушений був відмовитися від займаної посади і вийти у відставку). В нього гостював і Микола Гоголь. Саме тут, милуючись Дніпром, Гоголь написав славетні рядки «Чуден Днепр при тихой погоде» про могутність і силу Дніпра-Славути, як символ невмирущої слави народу.
Кобзар неодноразово бував у Прохорівці. Тут 22 червня 1859 року намалював олівцем та крейдою чудові портрети господарів дому Марії Василівни і Михайла Олександровича. Співав дуетом з господинею. У своїх листах до Марії Василівни Шевченко писав про своє захоплення цією чарівною українкою, що дало підстави деяким «бузинам» твердити, що, мовляв, Шевченко, порушивши всіляку мораль, залицявся до дружини свого друга. Та Тарас Шевченко суворо дотримувався біблійних заповідей. І у своєму щоденнику він записав: «Яка мила, прекрасна істота. Але що в ній найчарівніше — це чистий, незіпсований тип моєї землячки». Два тижні перебував поет на Михайловій горі у 1859 році. Тут написав свою поему «Марія», змальовував наддніпрянські краєвиди.
Шевченка з Прохорівкою пов’язують ще й драматичні події. Саме тут ці Тарас Григорович зробив свої останні кроки Україною: саме в Прохорівці його було востаннє заарештовано. Було це так: Шевченко приїхав у село Пекарі (яке знаходиться на Правому березі Дніпра навпроти Прохорівки) купити там собі хату і невеликий земельний наділ, здійснивши свою давню мрію. Все було майже домовлено, але в останній момент поет розсварився із власником землі та землеміром і по дорозі до Максимовича (потрібно було переправитися через Дніпро) Тарас Григорович зайшов у корчму, яка знаходилася прямо на березі. І там «здійснив блюзнірство над Імператором та Імператрицею», про що сексоти негайно доповіли кому треба. Вийшовши з корчми Шевченко направився до Максимовича, але по дорозі (вже там, де починався сад товариша) був заарештований. Звільнили через місяць, але наказали виїхати до Петербурга.
Садиба Максимовича сьогодні займає ділянку площею 10,0 га (меморіальна частина 4,3 га) яка знаходиться в довгостроковій оренді у ДП санаторію «Жовтень». Колишній будинок Максимовича зберігся. В одній із кімнат — музей Тараса Шевченка.
В садибі Максимовича знаходиться 600-річний дуб Тараса Григоровича під яким поет відпочивав та милувався краєвидами Канівських гір. Під старезним Шевченковому дубі встановлено меморіальну дошку.
Погода була чудова і екскурсантам вдалось відвідати всі чотири знакові місця: Прохорівку, Михайлову Гору, Садибу Максимовичів і доторкнутися до дуба Кобзаря. До Києва повернулися сповнені вражень і гордості за велику спадщину українського народу.
Джерело: управління у справах сім’ї, молоді та спорту.