ВІЛ-інфекція – СНІД

Специфічне ураження імунної системи (ВІЛ-інфекція), яке поступово та неухильно руйнує її до формування синдрому набутого імунодефіциту (СНІД), що супроводжується розвитком опортуністичних інфекцій і вторинних злоякісних новоутворень та призводить до смерті.

Вперше опис нового захворювання біло зроблено у 1981 році. Наступного року захворювання отримало назву – синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Структура хворих була незвичною: 99% хворих – чоловіки 25-49 років, 95% з них були особами з нетрадиційною сексуальною орієнтацією (гомо- та бісексуали). 40% хворих швидко померло.

Джерелом збудника є хворий на будь-якій стадії ВІЛ-інфекції: від вірусоносійства до розгорнутих клінічних проявів.

Небезпека джерела інфекції стає вищою при тяжкому перебігу процесу та подальшому прогресуванні його.

Зараження відбувається при контакті з біологічними рідинами організму хворого.

За ступенем ризику зараження біологічні рідини розподіляються:

-         найбільшу небезпеку має кров (заражаючи доза 0,1мл);

-         менше небезпечні – сперма, вагінальний секрет, спинномозкова рідина;

-         не несуть практичної небезпеки – піт, слина, сеча, слізна рідина, фекалії.

ВІЛ-інфекція передається природним та штучним шляхами.

Доведено існування трьох шляхів передачі:

1. При полових контактах – природній шлях. В Україні він становить 65,6% від усіх шляхів передачі.    
2. Від матері до плоду або дитини – вертикальний – природній шлях;
3. Парентеральний шлях – при переливанні ВІЛ-інфікованої крові та її препаратів, трансплантації тканин або органів, при використанні одних шприців і голок для внутрівенних ін’єкцій без стерилізації – штучний шлях.

Штучний шлях інфікування реалізується також серед наркоманів, які вводять наркотики внутрішньовенно. Факторами передачі при цьому можуть бути як незнезараженні шприци та голки, так і сам наркотик, в який добавляють кров, що може бути зараженою.

Не виключається можливість передачі вірусу в побуті через інфіковані бритви та інші колюче-ріжучі предмети, а також через предмети особистої гігієни.

Заразитися можна при проведенні пірсингу, татуажу, голкорефлексотерапії, в косметичних салонах, перукарнях тощо.

Важливою особливістю ВІЛ-інфекції, завдяки, якій захворювання набуло масштабів пандемії, є наявність серонегативного або скритого періоду (2-3 міс. від часу зараження), коли вірус в крові себе не проявляє, хворий почувається здоровим і не відчуває симптомів хвороби, здатний передавати вірус іншим.

Специфічне лікування ВІЛ-позитивних пацієнтів антиретровірусними препаратами проводиться безкоштовно у СНІД-центрах.

У м. Києві він розташований у Святошинському районі по вул. Відпочинку, 11.

На кінець 2021р. 38,4 млн. чоловік по усьому світу інфіковані ВІЛ, серед них 1,7 млн. дітей. Жінки складають 54%. В Україні майже 38тис. людей живуть з ВІЛ.

За 2021р. у світі зареєстровано 1,5млн. інфікованих осіб.

З початку епідемії кількість ВІЛ-інфікованих становить 84,2млн. осіб.

Щорічно заражається до 2 млн. людей.

Кількість жертв склала 40,1 млн, в т.ч. за 2021р. – 650тис. осіб. Надалі продовжує розповсюджуватись скрізь.

Ризик зараження у 35 разів вище серед інфекційних наркоманів ніж серед осіб, що не споживають наркотики, у 30 разів – серед робітниць секс-бізнесу, у 28 разів – серед гомо- та бісексуалів. Головним у боротьбі з ВІЛ-інфекцією є профілактичні заходи.

Засоби для специфічної профілактики ВІЛ-інфекції на сьогоднішній день відсутні. Основне значення має максимально раннє виявлення інфікованих осіб, суворий контроль за донорською кров’ю та її препаратами, контроль трансплантантів на наявність ВІЛ, робота серед населення щодо запобігання захворюванню.

ВООЗ визначив 4 основних напрямків діяльності, спрямованих на боротьбу з епідемією ВІЛ-інфекції:

1. Попередження статевої передачі ВІЛ шляхом навчання безпечній статевій поведінці; боротьби з проституцією, безладними статевими зв'язками, наркоманією; використанням презервативів при статевих контактах; лікування інфекцій, що передаються статевим шляхом; широкого проведення санітарно-освітньої роботи, ретельного епідеміологічного та імунологічного обстеження осіб, які прибувають з країн, неблагополучних щодо СНІДУ.
2. Попередження передачі ВІЛ через кров: забезпечення безпечними кровопродуктами (контроль донорів, обстеження крові та її препаратів на ВІЛ), облік і диспансеризація ВІЛ-позитивних осіб, забезпечення асептичних умов при інвазивній, хірургічній та стоматологічній практиці.
3. Попередження перинатальної передачі ВІЛ від ВІЛ-позитивної матері до дитини. Для зменшення ризику народження ВІЛ-інфікованої дитини вагітним до пологів проводиться хіміотерапія.
4. Організація медичної допомоги та соціальної підтримки хворим на ВІЛ-інфекцію, їх сім'ям і оточуючим.

Таким чином, при відсутності вакцин та ефективних ліків єдиним доступним засобом проти інфікування ВІЛ може виступити безпечна поведінка:

- уникати випадкових статевих контактів та застосування презервативів;

- відмовитись від вживання наркотиків. У протилежному випадку – не застосовувати вже використані, брудні шприци і голки при введенні наркотиків. Для кожної ін'єкції – одноразовий стерильний шприц та голка. При неможливості – кип’ятити чи промивати дезрозчинами шприци, багаторазового використання. За статистикою 30-50% ін’єкційних наркоманів інфіковано ВІЛ.

- дотримуватись правил особистої гігієни і не користуватись чужими бритвами, станками, зубними щітками та іншими предметами, на які може потрапити кров інфікованої особи. Необхідно уникати процедур з використанням предметів, необроблених дезінфікуючими засобами, якщо вони не одноразові (пірсинг, татуювання тощо). В усьому потрібна обережність.

Тільки від нас самих залежить – змінити свою поведінку і залишитись здоровою людиною.

Джерело: Голосіївський МВ ДУ «Київський МЦ КПХ МОЗ України».