Віспа мавп – що це?
У 1980 році увесь світ відзначав перемогу на натуральною віспою, захворювання на яку були ліквідовані в усіх країнах. Досягти такого результату дозволила суцільна імунізація населення.
У людей, народжених до 1980 року і отримавши щеплення проти натуральної віспи, відповідний імунітет частково зберігся до теперішнього часу і захищає від віспи мавп.
Цей факт має певне значення у сьогоденній протидії віспі мавп.
До цього додам історичні дані. Так, у 1876-78р.р. в Південній Африці зафіксовано епідемію натуральної віспи, яка відрізнялась від класичної форми клінічними проявами (однотипність та легкість перебігу, низька летальність – до 2%) і отримала назву «кафська віспа».
В подальшому це захворювання набуло поширення і почало реєструватись в Англії (1922р.), Швейцарії (1921р.) та інших країнах світу, отримавши назву «аластрим».
У 1926р. міжнародна санітарна конвенція об’єднала натуральну віспу з «аластим» та надала їм видові назви: variola major i variola minor.
Як встановлено в подальшому збудник «аластрим» здатний переходити на певні породи мавп та гризунів, серед яких прижився та асимілював.
Зворотний наступ віспи мавп розпочався у 1958р. Більшість поодиноких випадків виявлялось в Африці.
Найбільшого поширення вона набула в 1970р. в Республіці Конго, 1981р. – в Заірі, в 2017р. – в Нігерії.
Вперше віспу мавп за межами Африки виявили у 2003р. в США.
Але травень 2022р. став кульмінаційним у реєстрації випадків віспи мав у світі.
На теперішній час за даними ВОЗ зареєстровано 1,6 тис. підтверджених випадків та 1,5 тис. непідтверджених випадків віспи мавп в 39 країнах. Померло 72 хворих, більшість випадків смерті серед молодих вікових груп.
Віспа мавп – рідке зоонозне інфекційне(вірусне) захворювання, яке передається контактним та повіряно-краплинним шляхом, характеризується лихоманкою, інтоксикацією, екзантемою(макульозно-пустульозний висип), лімфаденопатією.
Від людини до людини вірус передається при тісному контакні з осередками ураження шкіри, біологічними рідинами та забрудненими предметами(постільна білизна), а також повітряно-краплинним шляхом.
Інкубаційний період становить від 5 днів до 21 дня.
У більшості випадків віспа мавп – самовиліковна, її симптоми зникають через 2-4 тижні.
Лабораторним тестом діагностики віспи мавп є полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР).
Ключовими заходами у боротьбі з віспою мавп є:
- швидке виявлення випадків захворювання з метою надання оптимальної медичної допомоги та ізоляції хворих для запобігання подальшій передачі хвороби;
- ідентифікація контактів та робота з ними (моніторинг їх протягом 21 дня від останнього контакту з вимірюванням температури двічі на день, оглядом шкіри на появу висипу та опитування загального стану) для розриву ланцюга передачі;
- захист медичних працівників, які можуть зіткнутися з віспою мавп першочергово (використання засобів індивідуального захисту, уникнення тісного контакту з хворими, вакцинація, дотримання протиепідемічного режиму);
- запобігання тісним контактам з людьми, котрі виглядають хворими;
- регулярне миття рук з милом та використання деззасобів;
- вакцинація (в ідеалі протягом чотирьох днів після контакту) для контактних осіб з групи підвищеного ризику (медпрацівники, персонал лабораторій, член домогосподарства, який доглядає за хворим);
- слідкування за станом свого здоров’я, та при підозрі на захворювання, обов’язкове звернення до лікаря.
Крім того профілактика передбачає:
- Виключення незахищених контактів з дикими тваринами, в т.ч. їх м'ясом, кров'ю та субпрдуктами. Їжу з м'яса тварин необхідно перед вживанням піддавати ретельній термічній обробці.
- Тварини, які могли бути в контакті з потенційно хворими тваринами, підлягають 30 денному карантину.
Джерело: Голосіївський МВ ДУ «Київський МЦ КПХ МОЗ України»