Водохреще – завершальне свято новорічно-різдвяного циклу

Водохреще (Хрещення Господнє, Йордан, Богоявлення) – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. У цей день відбулося хрещення Іваном Хрестителем Ісуса Христа на річці Йордан.

Омиваючись освяченою водою, ми ніби заново народжуємося, залишаючи в минулому сварки, невдоволення й образи, тому Водохреще— це свято єднання людських душ і народження нових надій.

Саме на р. Йордан, де проповідував та охрещував пророк і предтеча Іоанн Хреститель, прийшов Ісус Христос, коли йому виповнилося 30 років. Тоді Іоанн сказав: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» Охрестившись, Ісус вийшов із священних вод р. Йордан. І тоді розкрилися небеса. Святий Дух в образі голуба зійшов на Ісуса Христа, а голос з неба промовив: «Це є Син мій улюблений. У Ньому Моє благовоління». Так була явлена Пресвята Трійця: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий.

19 січня закінчується дванадцятиденний період святок, а тому останній день цього періоду супроводжується різними магічними діями та повір'ями.

Своїм корінням Водохреще сягає найдавніших дохристиянських часів. Наші предки знали, що вода є носієм інформації, і тому не лише намагалися у цей час відгадати майбутнє, але й скоригувати його засобами обрядовості. Кожне слово, кожна дія і кожна думка в ці дні була надзвичайно відповідальною. Недаремно ж під час свят віруючі люди стережуться не лише поганих слів, але й поганих думок. Адже думка теж матеріальна.

Надвечір’я Богоявлення – 18 січня — українці відзначають святковою трапезою, що носить сімейний характер. Називають її по-різному: «Бабин вечір», «Голодна кутя», «Другий Святвечір», «Голодний Святвечір», «Водохресний Святвечір»...

Віруючі від ранку і до вечора цього дня постують, а сідають до столу тільки після служби у церкві та освячення води, яку вживають натщесерце для зцілення душі і тіла.

Освяченою водою господар колись також кропив усіх членів сім'ї, хату, подвір'я, господарські будівлі, домашню худобу, сільськогосподарський реманент.

Кропилом служив пучечок колосків із «дідуха» або із засушених васильків. Водночас один із членів родини писав крейдою або олівцем хрести на хатніх речах, начинні, дверях, вікнах, одвірках, господарських спорудах.

Перед самою вечерею знову окроплювали хату свяченою водою та обкурювали зіллям. Далі господар заміщував кутю (з маком, медом, горіхами), набирав її у ложку й, ставши перед вікном або на порозі, закликав мороз (бурю, вовка) куті їсти. Взамін, щоправда, просив не зашкодити людям, полям, посівам і худобі.

Вважалося, що на третю, останню, кутю — «Голодну кутю» — подавати слід 12 пісних страв та вже не запрошували святих душ, які, вважалося, знову повертаються на «той світ», а тому це для них був голодний Святвечір.

На вечерю подаються лише пісні страви: смажена риба, вареники з капустою, голубці, пироги, гречані млинці на олії, обрядовий хліб, кутя та узвар. Після вечері всі члени сім'ї колись клали свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, – «щоб хліб родився».

У дохристиянських ритуалах обряд «Голодної куті», перш за все, спрямовувався на випровадження злої сили зими та закликання заможності, здоров'я і достатку весни.

У багатьох регіонах України з цією ж метою в садок або на вигін виносили «дідуха» і пускали його на «теплий дух», тобто спалювали. Попіл з «дідуха» дівчата згрібали і відносили на город, – «аби огірки родили».

19 січня до річки на посвяття йшли старі і малі. Велике освячення води завершувалося зануренням у воду срібного хреста. Після цього священик окроплював всіх присутніх та воду, яку люди принесли з собою. Матері змочували дітям лоба – «щоб мудра була голова», очі – «щоб добре бачили», вуха – «щоб чули тільки гарні слова».

Дівчата намагалися чимшвидше прибігти з наповненими водою посудинами додому, щоб судилася щаслива доля — якнайшвидше заміжжя. Вони ж вмивалися нею, вкинувши попередньо в посудину з водою гілку калини або коралеве намисто, з надією, що стануть ще вродливішими.

А ще колись вірили, що після освячення води вся нечиста сила вистрибує з неї та мерзне на берегах, аж поки жінки не забруднять воду пранням.

Процес водосвяття супроводжувався, як правило, пострілами з рушниць та підкиданням голубів, які символізували появу «Божого духа». Все відбувалося в урочистій атмосфері. Люди раділи, вітали одне одного зі святом.

Насамкінець парубочі гурти билися навкулачки, щоб визначити, кому дістанеться «орден» — «йорданський хрест» з криги.

Принісши додому посудину з освяченою водою, господиня давала усій родині покуштувати цієї святині, а потім домочадці, розвівши її з хатньою водою, вмивалися.

Трішки води ставили у стебник для бджіл, а в теплу пору року виставляли її посеред пасіки. Використовували хрещенську воду і на початку весняних посівів та під час отелення корів. Певну кількість хрещенської води відливали в пляшечку й зберігали протягом року на покуті біля ікон.

Посвячену воду і дотепер вживають при внутрішніх хворобах, змазують хворі місця на тілі, лікують дитячий переляк та окроплюють породіль після пологів. Зберігають її, як і колись, біля образів у скляному посуді.

Як на Різдво та Новий рік, на Водохреща колись спостерігали за погодою й намагалися спрогнозувати врожай:

Удень йде сніг – на врожай гречки: вранці – ранньої, в обід – середньої, а ввечері – для пізньої;

Якщо на Водохреще зоряна ніч – вродяться горіхи і ягоди;

Коли на Водохреще дерева вкриті інеєм, то навесні у відповідний день треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!».